були ті змагання, коли Влада, та й сам поет, переходячи її коритарами, не в стані зауважити кацапського прийменника по ані на табличках дверей підлеглих кабінетів, ані в паперах, которі їм подаються на підпис?
Чи хоч один патріотичний поет вжив-би слова мийдодир (рос. мой до дыр) у своїх віршика для маленьких Українців? Зате з успіхом підписує дозвіл на відкриття склепу з такою вивіскою при вулиці Франка, число 42. Адже гарніше звучало-би: мийко́, миюн, миюх, мийчик, мийчук, чистюх, чистомий, ми́тель, охайко (гляди сл. Грінченка). Як можна оцінювати рівень ерудиції пана з Адміністрації, який дозволяє відкривати маґазин з товарами для незрячих при вулиці Озаркевича під назвою Сільвер - що він в житті нічого окрім „Острова скарбів" не читав, чи що він за нехтування можливостями української мови щось та поклав собі до кишені? Прецінь крамницю можна було назвати „Перебендя"…
Далі. Весь апарат Високої Адміністрації в Галичині мав-би позбутися синдрому збагачення. Особливо - Високі та Напів-високі Особи. Частіше наші люди плюють на Неньку не під загрозою фізичної кари, а навпаки - перебуваючи в дурмані запаморочливого оргазму, викликаного перспективою гастрономічно-сімейного процвітання. Певна вина за поширення подібних еротичних збочень лягає на галицьке жіноцтво, котре-то гасло: „наповнювати українську форму патріотичним вмістом починай зі себе" - розуміє способом тілесно-безпосереднім та випростано-прямолінійним - як в часті форми, так і в часті вмісту. Я щось не чув, щоби родина полковника Коновальця доробилася до великих родинних статків. Ані світлої пам'яті Михайло Сорока з дружиною, чисте ім'я якої не насмілюся назвати тут, в цьому відступі, присвяченому смородам галицького бруду. Ґенерал Чупринка, як і Степан Бандера, щоправда, протягом певного часу мешкали в не-своїх котеджах, що закінчилося траґічно. Як смієте Ви керувати будовою пам'ятника Провіднику з віконця власних палат, воздвигнутих на чорноземі голодної Галичини? Чи люди на смітниках „маленького Відня" не є галицьким народом? Чи, може, самі Ви не голодуєте? Ні хлібом, ні словом, ні духом. Дуже мене насторожує, коли з уст того чи іншого „члена семьи" репресованих лунає: „я теж український патріот." Бо нині „українськими патріотами" з повним правом називають себе і пани Суркіс, Медведчук, Волков, Пінчук, Табачник… З повним правом, бо це ЇХНЯ Україна. От якби пан Голова вимовив „я український націоналіст"… Зрештою, краще-б не вимовляв. Бо мусять-таки залишитись хоч якісь неспо-
