Псевдо-наукові оголошення через радіомережу привчають на́рід до нового латинського слова: есенціяльний препарат „Береш плюс". Великодушно диктор пояснює, що воно має значити „суттєвий". Я додав-би: необхідний, невід'ємний, цінний, важливий, - але навіщо звичайним людям, простому народові забивати голову іноземним словом, яке і вимовити важко? Ро́сія завертає назад українські ліки, до яких немає наліпок на ро́сийській мові. Тому галицькі „патріоти" друкують ро́сийськомовну документацію, наліпки та приписи до вжитку (двомовні їм друкувати ліньки) - та й продають, як до Ро́сії, так і в Україні. Пояснюють свою лінь економічною скрутою, самі захаращують львівські хідники лімузинами на постої, а нам радять чекати на ліпші часи аж сорок років. Бідака Іван Франко спалив-би свого Мойсея, якби міг передбачити особливості пропаґандистської сили своєї поеми в устах п'ємонтських брехунів. Зрештою, четверту частину „сроку" (10ть років) ми вже відбули, - і так виглядає, що без скутку. В Україні, як і в Ро́сії, теж діють якісьтам правила щодо мови товарних наліпок та ужиткових інструкцій, але, як видно, правила ці не поширюються на „второй родной язык"… Ну добре, галицькі москвофіли ніколи не уважали „русский язык" за чужий. Але-ж від Мадярів можна вимагати, щоби вони писали „необхідний" замість „есцецни…" - тьху!
Повернімось, однак, до самовідданого просвітництва через національну радіомережу. Якийсь-там змагун („спортсмен") вийшов до кола („турніру") серії masters - колись ми вчились вимовляти „майстер", нині перевчаємось на „мастерс". У висиланні про Шарля Азнавура диктор не в стані відважитись назвати того одним з прийнятих в Україні імен: співець, бард, співа́ка, куплетист, пісняр, французький кобзар, перебендя, зрештою. Ні! Напівписьменна господиня пересічного домашнього вогнища мусить навчитися вимовляти «chansonnier»! Треба дякувати, що нас іще не переучують співака називати «chanteur». Переконаний, що нинішній молоді сподобається моя крута ідея: замість по-старому говорити „виконуємо пісні" будемо від нині казати „шантуєм синґи" (Украинец кацапських кровей вимовлятиме „сінґі"). Цей приклад повинен переконати Читача в тім, що висловлена мною вище пропозиція перекласти рештки українського слова на міжна́родню мову, почати всюди нею розмовляти і забути усі проблеми - зовсім не є неймовірно-ідіотичною для цього суспільства. Чом-би нам не пересісти в трами, кари, вдома не витягати харчі з фрезерів, менажити в румі, дорміти в беді, манжати чіпси, поми та
