три речення випльовував слово чат. Чому дружня невимушена розмова в Інтернеті не може називатись балачкою (англ. chat)? Ну і сам Тарас впав у блуд: „дякую всім, хто нас дивиться (оглядає) - про цю помилку докладніше розповідалося на сторінці 131й. Показати все багатство звиродніло-новомодної молодіжно-естрадної лексики неможливо в об'ємі однієї книжки. Фактично, української мови вже не існує в цій області. І, звичайно, впроваджується такий „стиль" українськими патріотами. Хочу звернутись до радіо „Ініціятива" з двома запитаннями: 1. Чим назва лузер (loser) в „музичних перегонах" є влучнішою від назви невдаха? 2. Чому не можна було, в інтересах української мови, поширити добре старе значення терміну народні або народницькі мотиви для означення „фолькових мотивів"? (15го листопада 2001го року). Folk означає народний. Поляки кажуть ludowy. Молоді Українці „крутіші", чи просто хворі на клептоманію?
Багато виграв-би (знову-ж, в моєму приватному досить скромному розумінні) і журнал „ПіК" (червень 2000го року, спец. випуск) замінивши у тексті вивідки з Маркіяном Іващишином жарґонне "slogan" рідним і простим українським словом „гасло"; замінивши далеке від милозвучности і чуже для нашого вуха „дистрибютор" таким-же довгим, але збудованим згідно з правилами РІДНОЇ мови, словом „розповсюджувач", а також вибравши замість короткого, але бридкого терміну „ді-джей" одну з цікавських РІДНИХ назв: крутько (сл. Грінченка), вертько, вертило, вертун, гарцюк, музи́ка, свірко, свіргун, грач (сл. Грінченка), грайняк, грайко́… До речі, якби люди, які впроваджують до України всілякі (часом і незлі) сучасні спокуси, хоч на пів-мізинця думали про НАЦІЮ (пуста надія!), то вони мали-б шанс від самого початку назвати й таку вже вкорінену забаву, якою є дискотека, не менш „крутим" РІДНИМ словом: грімотня, грище, крутня́, крутілка, крутіж, крутило, крутливиця, крутливець, бавка… Цікаво, що мої однолітки не соромились вчащати на просто танці („скачки") до клітки. І було їм люкс!
Питання, хто здурів першим - держава, молодь, „истеблішмент", тобто негідники, які керують ЦИМ суспільством, саме суспільство, чи тільки недовчена молодь, - таке питання колись комусь послужить для наукових розвідок на премію Нобля. Складність цього питання сьогодні можна одразу збагнути при першій-же спробі дослідити, хто перший в Україні естрадну забаву, яка полягає в підвиванні під музику на очах в України, назвав прикметником середнього роду „караоке". Ця „караока" пропо-
