садною кількістю зайвих, нічого не означаючих суфіксів (наростків), нанизаних попереду сутністного кореня (первня) задля псевдо-„інтеліґентного" звучання: „центр зайнятости перенавчає." Невже це-би була ознака простюхівства, якби від неозначеної форми дієслова перевчити, перевчати взяти та й утворити третю особу однини: перевчає? Часто „інтеліґентне" звучання призначене для того, щоб, вимовивши яке слово, нічого, по суті, не ствердити…
Мимо описаної вище назадкуватої нерішучости в лексиці, є одна сила, здатна вдихнути в урядовця почуття героїчної значимости. Сила ця навпростець походить від маґії іноземного лексикону влади: муніципальна міліція (міська варта, сторожа); департаменти (відділи); народний депутат (посол, радник, райця, народний заступник); МЕР, ГУБЕРНАТОР, СПІКЕР - то́му чи иньшому нащадкови учорашнього підкарпатського чи волинянського лайняра (це не образа, лиш ентомологічна назва), а нині - одному з отців-засновників нової галицької патріотичної „інтеліґенції" - чомусь особливо імпонують подібні звання, запозичені з лексикону ро́сийського владного истеблішменту. Щось в тім є. З великим розчаруванням почув я звертання „ґубернатори" (замість „намісники" або „обласні керівники") з уст Першого Міністра[31], до якого у мене, треба признати, добрий кусень симпатії. Очевидячки, пересічний Українець, навіть вчений (як і Москаль-чиновник, відомий своїм преклонением перед западом - колись німецьким, тепер - американським), вище голови (себто совкової психології) не стрибне… Зрештою, годі встояти проти пошесті лінґвістичного відступництва, яка охопила достойні Вищі Кола, почавши від Адміністрації: напевне, одразу засміяли-б дивака, який-би насмілився запропонувати замість омріяної „Палати реґіонів" щось на зразок „Ради країв" чи „Земської залі". „Поступ" від 11го липня 2000го року саме так і пише: регіони через букву „г", але це є зовсім не те, на що натякають звукові асоціяції: в „Палаті регіонів" будуть радитись, а не ригати (вертати). А ще - до цього часу дивуюсь, яким чудом Інтер проґавив запровадження „гривні" замість „українського долара" чи шекеля.
Дивує поспіх, з яким вулицям русинського Львова присвоїли імена Американців (зовсім не рутенського походження): Юрка Мийка (псевдо Washington) і Оверка (Оврама) Кряж-Крутобережного (псевдо Лінкольн - від Lindum в ґрафстві Lincolnshire, U.K.).
