знудило мене і згасив-єм позирало. Оце вже повністю гімн колишньої Радянської України.
Якщо хтось собі мислить, що комуняцьке „незалежно"-українське опаскудження совковими пропаґандистськими методами є стихійним, - то цей хтось помиляється. По-перше, маємо певну кадрову політику. По-друге, оці „кадри" просто переписують завчені совкові рішення і постанови. Вслухайтесь у наступні слова: „Хочеться, щоб з'явились нові патріотичні пісні, і щоб ці пісні об'єднували наш народ на побудову комунізму" - Нац. радіо, 25го листопада 2000го року (слово комунізму, щоправда, замінено словосполученням незалежної держави). Далі: „…прийдемо у нове тисячоліття з високими трудовими показниками" - радіо-оголошення про концерт після „Міжнародного академічного рейтинґу" „Золота фортуна", вперше учув-єм у листопаді 2000го року, але блудять і досі. Отут уже зовсім нічого змінювати не прийшлось, хіба що нову п'ятирічку на нове тисячоліття. А ось ніяке не „ретро", тільки сумна реалія сьогочасности: „хочеться, щоби співак [Ігор Бобало] створив власну пісню на захист честі Президента" - радіо, 9го червня 2001го року, 1315. Співак цей, між иньшим, не особливо контролює в розмові свій стиль: „…ця пісня така молодіжна, надає бодрості… (бадьорості).
Завідувач кафедрою радіо-телемовлення Львівського університету ось як уявляє собі засади праці своїх вихованців, коментуючи 16го листопада 2000го року через обласне радіо певну постанову своєї кафедри: „нести позитивний заряд" - завдання журналіста. Перекладаючи з електротехнічної на загальнолюдську термінологію, - співати хвалу злодійській владі. І це, очевидно, цілком офіційна настанова у галузі кадрової політики щодо журналістського корпусу…
Важко бути певним щодо колективної психіки громади, яка змушена підтримувати в собі дух животіння наступним заклинанням:
Є ще сила в Тебе, —
віримо ми, —
Нашого роду колиска;
ми віримо свято і щиро, —
бо Ти маєш на щастя
високі права.
Раз, що менше потрібно „вірити", а більше - просто розмовляти доброю українською мовою та якомога рідше Кацапам у гузно за-
