глядати - і дійсно сили прибуде. А по-друге, - що та людина, яка ніколи не сумнівалася у своїх правах, не буде про них постійно сама перед собою співати. Хіба-би була злодюжкою, який відчуває, що поцупив не своє.
Не кажу, що все кругом є бридким. Часом випадково з трансляцій тих чи иньших концертів т. зв. „художньої самодіяльности" вдається почути прекрасні голоси вродливих Українок (яких ніхто не пропаґує) як, скажімо, пощастило мені слухати 22го квітня 2001го року на каналі УТ2 під час трансляції концерту „Пасхальні дзвони Київщини" (якби це була українська держава і українське суспільство, концерт-би звавсь „Великодні дзвони", а пасха писала-б ся через букву „к" - як у словнику Грінченка).
Але є й такі „патріотичні" утвори, від яких, на жаль, за кілометр віє низькою кваліфікацією, некомпетентністю, легковажною поставою автора, що обертається зневагою або дискредитацією. Американці мають такого-собі патріотичного шляґера "this my land, this is your land…" Пощо було „творити" явний український пляґіят - „це моя земля (land), це твоя земля, Україно, Україно…"? Неприємно якось таке слухати. Вже хоч-би слово яке замінили - наприклад, „це мій край…"
А ще 20го травня 2000го року я зажив сумнівної насолоди почути у висиланні „Обрії" патетичну кантату під назвою „Оборонці держави", перероблену з однієї добре знайомої совєтської військово-патріотичної пісні. Такою мала-б буть українська національна ідея?! Коментувати немає бажання.
Ксеноґрафія. Торкнемося хиткої теми транслітерації, в ширшому аспекті - передачі чужою вимовою (транскрипція) та чужим написанням нашої назви і навпаки. З точки зору інтересів правильних транскрипції і транслітерації, перше очевидне історичне нещастя - що є в Україні Інтер. Що в цього Інтера кацапські мовні традиції, і що цей Інтер займає вирішальні висоти в нашому суспільстві. На нинішній день, коли, йдучи услід за вимогами ринку, фірми-виробники розробили компутерне забезпечення майже всіма „цивілізованими" (а часом, і не дуже) мовами, на базі усіх можливих абеток, Українець не тільки змушений завчати терміни так званих „русифікованих" програмних засобів, але теж щоденно (хто працює в „Інтернеті") „насолоджуватись" звучанням таких „любих" для кожного Українця адрес, як "kiev.ua". Не kyjiw,
