„Riasziw" в межах правочинности польської мови. Але там, де послуговуємося українською мовою (тобто, в україномовну тексті або в українській частині багатомовного тексту), повинно ся писати і звучати: Ряшів, Володимир, Пряшів, Дорогичин, Кошиці, Берладь, Чорні Води, Малий Галич (а не Галац), Переяславець, Озов, Сянік (місто), Сян (ріка), Бог (ріка), Корсунь, Козлів, Таган-Ріг, Білгород, Острозьк, Вороніж, Берестя…
Відповідальність за нову хвилю захаращення української мови повністю лягає на космополітичних покручів-професорів від таких наук, як економіка, політологія і подібних. Це вони повинні запроваджувати відповідники новим термінам, що заполонили „ринкову" Україну. Повинні-би, але… Безпорадні селюки за світоглядом і загальною культурою - в кращому разі, а переважно - безрідні або змасонщені випортки євро-комунівської плутократії, речники „евросоюзної" баламутерії, вони не знають, не можуть, і, в першу чергу, не бажають надати українській мові розвитку в напрямі термінологічних потреб сучасного суспільства. Бо не люблять її.
З иньшого боку, постава навіть політично свідомої української „інтеліґенції" гідна жалю, бо ніяк не грішить інтелектуальною свободою. Цю поставу, як правило, характеризує апріорний спротив найменшим спробам частково відновити перед-большевицьку термінологію, спротив, який нерідко супроводжується безпідставним осміюванням, що є знаком підсвідомої ненависти до передвоєнної інтеліґентности і культури. Небажання сприймати будь-які нові українські відповідники до англомовного назовництва, котре нині пре, наче сарана. Безпідставне мавпування ро́сийських перекладів таких чужих слів, котрі давно вже мають своїх довоєнних українських аналогів, - тих відповідників, які хіба тільки для голопузого пост-совєтського інтелектуального босяка можуть виглядати „новими". Неготовність до сприйняття навіть окремих змін у „загальноприйнятій" за Совєтів соціяльній, суспільно-політичній та урбаністично-побутовій лексиці. Повна відмова від плодів величезної праці українських вчених-патріотів міжвоєнного часу (35 українських термінологічних словників, виданих лише на Великій Україні до 1933го року). І найважніше - відмова від того НАПРЯМУ українізації термінології, якого раніше
