Сторінка:Суржик для інтеліґенції.pdf/229

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка ще не вичитана

вислів „або Україна демократична, або - ніяка" (думка, яку я не поділяю), хочу, на противагу, зовсім серйозно запитати: навіщо давати освіту студентам, діти яких ласуватимуть пончиками замість пампухів. Чи потрібна Україні така „інтеліґенція"?

Від словотворення є „вчені" люди. Як ми домовлялись, ця катеґорія далі розпадається на три нерівні часті: інтелектуалів (менша частина), вільних інтелектуалів (мізерна кількість) та „інтеліґенції". Ще є четверта часть, яка складається з однієї особи - автора даної статті. Ця четверта часть, з огляду на нечисленність, не вартує окремої уваги. Так от. Іще перед війною парубок йшов учитись, аби зробитися інтелектуалом. Інтелектуал має обов'язок думати. І думати критично, вільно, творчо. Зате під Совєтами молода людина „поступала" до вузу перш за все для того, щоб з наймита фізичної праці зробитися наймитом праці розумової. Розумова праця не обов'язково передбачає думання, ще й вільне та творче. Вона дуже легко може звестися до інтелектуального мавпування. Без гідних розумної людини зацікавлень. В галузі стислих наук інтереси такого підсовєтського „інтеліґента" зводились до вміння обчислювати інтеґрали, або переводити рахунки з опору матеріялів. Жодної греки, жодної латині, жодної історії, халявні заліки з філософії, діялектики, педагогіки та психології; ніякої культури, тим паче - культури думки; жодного поняття про звичаєву пове́дінку. З приємностей - телевізія, смачна дружина, в товаристві - кава (переважно з коньяком) і світські плітки. Критичне мислення відсутнє, рівень скромности і самокритичности вимірюється великим від'ємним числом. Начитаність визначається кількістю нерозрізаних книжок декоративної домашньої бібліотеки, потяг до краси - багатством колекції домашніх порноґрафічних відеофільмів. Оскільки довоєнні цінності (на яких виросли і Пласт, і ОУН) аж ніяк не підпадають під сьогоднішню мірку прикольної струйовости, їх давно викинуто на смітник.

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА АНЕМІЯ

Повернімось до інтелектуалів. Може, інтелектуал, якому вдалося якимось чином вижити у підсовєтській Україні, заходиться нині відбудовувати те єдине, що насправді є вирішальним для етнічного розвою - стиль мислення і логіку висловлювання, закладені у мову рідного етносу? Де там! Єдине, чого можна добитися від нинішнього інтелектуала - визнання біди, туга за втраченим, вічне нарікання на українську долю, „остання" надія тільки