терівське скурвлення? Пияцтво патріотичної „інтеліґенції", над котрою вже не висить „ковпак" обкому КПУ? Дрібно-корпоративні інтереси, відповідно до прислів'я „рука руку миє"? Багато є прикладів, як бідно складалася доля видатних Українців, котрі з міркувань порядности відмовлялися служити мамоні. Часом ми кажемо, що, можливо, вони більше зробили-б для України, якби схилися на звабні пропозиції, якби жили згідно з меркантильним „духом часу". Сковорода, Пулюй, доктор і професор Мар'ян Панчишин… не берусь навіть близько перераховувати. Але Ви мені скажіть - чи багато з тих, що пішли в русло багатства і влади - чи хтось із них прислужився Україні? Враження таке, що Українець, коли продається, то ВЕСЬ. І не залишає нічого ні для власної совісти на потім, ні для Неньки на майбутнє. Бо так простіше.
ЗАПАХ ЕЛІТНОГО СМАЛЬЦЮ
Це була спроба глибшого аналізу. Тим часом, на практиці усе протікає іще простіше. Авторитетна міська „загальноприйнятість", у яку поринав за Совєтів простий сільський хлопець, записавшись до вищої школи, помножена на хитромудро-заскорузле бажання нічим абсолютно не виділятися, - вона давала-таки йому хліб у руки, а, часом навіть, - крісло керівника. Такому вихованцю совкової „загальноприйнятости" не могло спасти на думку, що це є „загальноприйнятість" дошками забитого світу. Останні три слова - з лексикону передвоєнної справжньої інтеліґенції, яка встигла щось побачити, могла тверезо порівнювати, але була вчасно знищена. А от Зеленопупенко з-під Радехова не може ніяк примирити своєї хибної пихи, свого відчуття, що, мовляв, „вибився в люди" - із несподіваним відкриттям, що насправді ці „люди" - інтелектуальні босяки, з усіх моральних цінностей наділені лиш даром ослячоі впертости, а світ, який „Його" поважає та годує - що це є забитий дошками европейський хлів, смердюче багно безпросвітнього совкового невігластва, багно, переповнене екскрементами п'яної „інтеліґенції". Не може збагнути, упокоритись і перемінитись. Пощо відвідує церкву? Бракує скромної шляхетности. Зате не бракує пустопорожньої гордовитости. Відкинути совкове? Визнати, що не вмію розмовляти українською мовою навіть на рівні передвоєнного сільського вчителя чи найбіднішого священика? Я, професор, доктор, кандидат наук, Директор, Начальник, Голова…?! Як-би Ви хотіли, щоб такий „інтеліґент" зреаґував на відкриття, що все своє життя він фактично проіснував
