пустомозким черв'яком в інтелектуальному трупі убитої Совєтським Хамом цивілізації? Танцював під фальшиві фанфари вихолоштаного „проґресу"? Зреаґує так, як кожен справжній яничар реаґує на свого єдинокровного, але ще не скурвленого брата: з ненавистю. З чим такий лінґвістичний яничар зустріне свого близнюка, котрого дбайливі руки матері охоронили од большевицького осквернення? Од большевицького дитсадка, большевицького комсомолу, від большевицької ароґантности і зоологічного дебілізму. Свого брата, який зберіг ґенетичну структуру рідної мови. Як виглядає їх зустріч в день, коли валиться Світ Сатани? Як зіткнення чужаків. Бо для яничара признати рідне - однаково, що викинути на смітник власне життя. Що ніяк не заважає йому залишатися дрібно-корпоративним „патріотом". У всьому, окрім мови. У всьому, окрім скромности. У всьому, окрім безінтересовности. У всьому, що не вимагає від нього володіти даром самокритичности.
Війна між українською нацією і ро́сийським психотипом, яка розпочалася аґресією Андрія Боголюбського у 1169му році, не закінчувалася ніколи. Здавало-б ся, сили нерівні. Як бачимо, це не зовсім так. Підступна потуга зажерливої люті примітивного орґанізму наштовхнулася на таку-ж безмежну стійкість правди древньої цивілізації. В ті далекі часи не існувало слів, якими оперує нинішня політична ґеоґрафія. Не існувало України, Ро́сії, Московії… Але існувала Правда та існував Садизм. Два способи мислення, два символи віри, дві етики. Спосіб мислення - це є раса. Спосіб вираження мислі - це є мова. Жоден людський орґанізм не може мислити (в тому розумінні, в якому мислить соціяльна істота), не маючи у своєму розпорядженні засобів мови. Мавглі відрізняв добро від зла і справедливість від кривди ще у джунґлях, не володіючи жодною людською мовою. Але це було індивідуальне відчуття. Тільки абстрактне мислення, яке ніколи не можливе без відповідних граматичних конструкцій, є в стані підняти індивідуальні змисли до ранґи відчуттів соціуму. Тому війна між расами є війною мов. Без границь у просторі (на мапі), без границь у часі. І тому це є війна на знищення, яка ніколи не закінчиться повним знищенням, як не можуть взаємно знищитись протилежності. Хоча прагнення до взаємного знищення - це єдина риса, за якою взагалі можна розрізнити протилежності.
