Сторінка:Суржик для інтеліґенції.pdf/51

холка). От якби подібні шкарпетки виготовлялися на Росії, на Англії, чи на Франції — щоб це могло значити?

Одна річ, яка стосується не тільки лексики: репортери, ведуни, всілякі иньші „масовики-затєйніки“, інтерв'юери, побільшости не знають, що робити зі словом „пан“. За ілюстрацію дозволю собі тільки один приклад з висилання „Актуальна камера“ каналу СТБ. Репортер звертається до п. міністра (на той час) Тигипка: „пане Сергію“. Може, варто було-би: „пане Міністре“? Коли писались ці рядки, Автор здивовано думав, що звертання по імені (за панібрата, як при Совєтах, — мовляв, усі одним ликом шиті, у кожного рильце в пушку) — що це є прикре одноразове непорозуміння, — і тому зафіксував цей випадок. На сьогодні вже очевидно, що йдеться про систематичну практику, про нову „традицію“. У жовтні 2000^го року „Вікна опівночі“ устами ведуна звернулися до Голови правління центру стратегічних досліджень: Пан Павло. По-перше, нечемно, а по-друге, звучить, якби показував вказівним пальцем: дивіться, мовляв, ось пан Павло. За нормами українського звертання, коли вже навіть і по-панібратськи, то говоримо Пане Павле. Ганьба, та й годі^[1]. Нормально за кожною посадою закріплене якесь звертання (dignity, rank, standing, position, decency, ethicalness, nobility, merit — це іще не всі синоніми до совкового „товарищ“): пане Ректоре, пане Iнженере, пане Раднику, пане Перший Міністре, пане Директоре, пане Учителю, пане Вартовий, пане Майстер… потрібно лиш володіти цими трафаретами, знати їх.

 

ЗЛА ВОЛЯ ЧИ УЩЕРБНІСТЬ ДОПУЩЕНИХ?

Взагалі кажучи, я схиляюсь до думки, що навмисне ніхто української мови не псує, просто „спеціялісти“, запрошені до редагування українських висилань (або видань, яких, до речі, в процентному відношенні стає все менше) вже є ущербними від самого початку: освітою, вихованням, браком чуття мови, браком потягу до досконалости, а найважніше — браком зогидження до ро́сийськомовних спотворень первинного українського джерела —

1. Оцей Павло Жовніренко з Центру стратегічних досліджень є цікавим фільософом. Ось як він уточнив межі нашої нової Батьківщини: „ми звикли жити у великій країні, а тепер вона стане ще більшою — від Гамбурґу до Владивостоку…“ Дорогою через Сибір, додамо від себе.