ліпше від штанів, оброблених лиштвою, то йому напевне смакуватиме як ветчина, так і вітчина (вепровина, шинка), так само, як „ізюм іранський без кісточок“ (родзинки без камінців). Щось подібного нераз лунає з телевізійної говорильні, а от у цісарсько-королівському (Imperium Austria, Regnum Galicia) столично-княжому Львові під пильним оком скрайньо-патріотичного управління „культури“ подібну московщи́зну множать — на етикетках, на товарних ярликах, у супровідних документах, тощо — і вона поступово витісняє традиційну говірку. Мене, корінного львів'янина, перестають розуміти такі-ж корінні галицькі дівчата за прилавком склепу, коли я прошу лиштву до штанів, питаю, чи є в них крупа на мамалигу (кулешу), або чи в господарському маґазині мають шляуф (шляух) на продаж. Таке враження, що я опинився шляк знає де, лиш не в рідній Галичині. З тих-же цілком офіційних причин ви не зможете віддати книг до оправи, бо платити прийдеться не за оправу, лиш за перепліт, і не згідно з цінником, навіть не за звичним уже онімеченим французьким прейскурантом, а зовсім по-новому, як і личить в оновленій українській сім'ї — за Інтеро-американським прайс-лістом. З українською державною печаткою. І проситься не плутати зі звичайним листком: „ліст“ — колись вимовляли „ли́ста“ — значить „перелік“. Задля справедливости щодо Совєтів, і водночас для ілюстрації сили офіційного незалежно-державного „українського“ невігластва, зауважу, що такої макабри, як перепліт, жодні, навіть найбільш зсовєтизовані словники НЕ ДОПУСКАЛИ до вжитку. Але хто в наш час буде слідкувати?
На перипетіях слова, котрим називаємо кавалок паперу з переліком цін на різні товари або послуги, можна-би штудіювати глибину ницости галичанського словотворення. Німці запозичили у Французів «prix courant», переробивши перше слово на свій лад: „preiskurant“. Хоча галичани й кичаться тим, що культуру (швидше, цивілізацію) черпали просто з Eвропи, то все-ж струмочок по більшости тік через Польщу. Галичани, однак, відмовились наслідувати добрий польський приклад — вживати рідне слово „цінник“ (у поляків — „cennik“) і зупинились на запозиченому „з других (німецьких) рук“: прайскурант (словник О. Скалозуба, рік 1933, Коломия). Слід здогадуватись, — з міркувань чисто „політичних“, з причини ґерманофільства, себто. Але ось надійшов „освободитель“, котрий має й досі ту хибу, що усе західне сприймає форма-
