тим обов'язком, панство літератори та науковці? Навіть проста комп'ютерна компіляція двох єдиних більших словників, які можна назвати не-русифікованими: Уманця і незакінченого словника під ред. Кримського, плюс механічне комп'ютерне обернення словника Грінченка, плюс просте виділення червоною фарбою русизмів у тритомному підсовєтському словнику 1980го року — вже-б дало якусь основу для подальшої докладнішої праці. А користувач отримав-би вже нині, поки вщент не опаскудився, якийсь, хоча і недосконалий, зате не про-московський орієнтир. Одномовні тлумачні словники української мови, що їх уже маємо аж два — річ хороша для багатого суспільства, а також для дослідників мертвих мов. А для того, щоб протистояти обрусінню, необхідно мати са́ме ро́сийсько-український академічний словник. Якого, де-факто, ніколи й не було. Аби користувач зміг довідатися, як не слід висловлюватися, які не слід вибирати відповідники для понять, імпортованих з ро́сийської мови, або з Заходу, але знову-ж таки — через посередництво ро́сийської мови; щоб зміг перевірити сам себе (бо переважно ми без зусиль вгадуємо, а найчастіше просто знаємо наперед ро́сийський ориґінал української кальки). Щоб людина могла звідати, як гарно ті чи иньші речі наші батьки називали, та до чого слід навернутися; з якого багатого арсеналу можна вибрати відповідник до старого чи щойно вилупленого Інтер-русизму; які мальовничі, глибинні, вузько помісні, — але вповні українські, — діялектизми очікують свого часу для поширення, відродження, збагачення і оздоблення Вашої мови, очікують на час використання їх для назовництва навіть і нових понять, які з'являються щоденно. Немає такого словника.
ГНІТЮЧА „НОРМАТИВНІСТЬ“
Два слова про „нормативність“. Зрозуміло, що учням у школі слід викладати якийсь один правопис. Але чому мене, людину сяк-так освічену, а найважніше — такого, що сприймає мову не як формальність, а як живий шмат власної душі, як вразливу часточку один раз даного життя — чому мене якийсь гугнявий Інтер має вчити „правильної“, на його каправий погляд, „нормативної“ вимови і пов'язаного з нею правопису? Я-ж не матиму нагоди вдруге пережити оце життя, коли Інтер здохне і я собі заговорю та попишу, як мені підказує моє походження. Хто тут врешті повинен мати слово? Капарський москвофіл, замудрагелений „компромісний“ професор, чи Українець з роду? Може для яко-
