„европейську“, інтер'язичну. Потрібно зробитися повним нікчемою, щоби на всю Україну „дякувати долі, що вона подарувала нам Україну“ (10го лютого 2001го року, висилання „Обрії“, пісня „Моя Україна“). По перше, Україна далеко не наша, по-друге, ніхто навіть не вибирався ні сіло ні впало нам її дарувати, а по третє, і найважливіше — подякуємо Долі тоді, коли вона виправить свою власну історичну підлість і забере Москаля взад. Коли на місці Червоного Замку Сатани зробиться велике і глибоке багно, в якому навіть не кумкатимуть жаби.
Не щезне ворог, допоки під його ногами не палатиме земля. У трамваї, в маґазині, на фабриці, в установі, в банку, в міліції, на ринку, на забаві, у кав'ярні, на дискотеці, в театрі, в кіно, при інтерв'ю, на телебаченні, на радіо, на вулиці, в борделі, в ліжку. Не критикую східняцьких братів. Зате відчай бере, коли переконуєшся, що галичанин швидше дасть собі вирвати язика, чим відмовиться від насолоди мазохізму: з Поляком — перейти на польську (в Україні!), з Кацапом — на ро́сийську (в Галичині!), з Німцем, Французом, Китайцем — на той-же общепонятный, ничтоже сумнящеся, що кожен чужинець повинен розуміти мову „родины Ильича“; а при спілкуванні поміж собою — для „крутості“ не забути закинути одним-другим модняцьким слівцем, украденим з „панської“, на нинішній день — англійської, мови. Свою ущербну інтелектуальну незайманість „новые украинцы“, як і нова галицька номенклятура, що їх залюбки мавпує, пояснюють „неспроможністю“ рідної мови. З причини виключно убогого, з дозволу сказати, „володіння“ українською мовою, вони змушені навіть запозичати слова з багатого мовного запасу диких гаїтянських голопупенків: Хіба спаде на думку нинішньому розбагатілому номенклятурнику чи міщанинови, що назву улюбленого „пікнікового“ начиння, “barbecue” (спотворене barbaca), можна заступити купою близьких, уже відомих в українській мові, слів: ватрак, кросна, рушт, столець, шохта, рожен… На́рід, який не хоче бути. Впирається, щоб не бути. Платить, щоб тільки НЕ бути. Добровільно, власною копійкою підтримує засилля чужинецьких, часто прямо ворожих засобів масового безглуздя, розпусти, блуду, розбещення інтелекту. Газети, журнали, музика, пісні, вистави, забави, порнуха, снобізм… Я не купую еротичних ілюстрованих журналів ро́сийською мовою, а Ви? Я не купую „Наталі“, „Джентльмен“, „Дом и уют“, не лиш тому, що я не належу до нового гладкого покоління галицької патріотичної „інтеліґенції“, але й тому, що не бажаю набиратися ро́сийськомовних стереотипів, не
