Навколо вічноактуального питання русифікації й статусу української мови з партійними консерваторами, які групувалися навколо Щербицького, зіткнулися представники прорежимної Спілки письменників України (законним інтересам якої відповідало недопущення занепаду української мови)
(О. Субтельний, „Україна. Історія.“ Київ: „Либідь“, 1991 р., стор. 462)
ДЛЯ ПОПСИ
Мову творять і захищають, як мури фортеці, дві літератури: література попсу (плебсу) і література салону. І аж ніяк не література фолькльористики, етно-психо-аналізи, чи дрібноміщанської філософії. Жовтого жанру та жанру червоних ліхтарів з-поміж українських письменників не підтримує ніхто (майже, - гляди Ю. Винничук та ще одне-два прізвища обох статей). Молодь вчиться розмовляти з ро́сийських перекладів, в кращому разі, творів Сабатіні, Стівенсона, чи Дюма, в гіршому… Де український кримінал, еротика, фантастика, мелодрама, бульварний роман, де розмовник для галицьких повій, де чтиво, призначене для розслабухи крутих українських недоумків? Чи, може, в стерильно-цнотливій Без'ядерно-Інтеліґенційній сього не суть буде? Юрій Рогоза написав книжку „День рождения буржуя", за якою поставлено серіял. Можливо, я-б і самою книжкою зацікавився, якби при її реклямі з позиралка телевізора на мене одверто і безсоромно не глипала її ро́сийськомовна назва. Якось не до душі… Тому - про фільм лише. В ньому, окрім символіки назви, я боляче вловив іще один символічний епізод: коли в українському селі, колисці народної пісні, яку полюбляють час від часу затягати як давно змосковщені Хохли, так і Москалі-осельники, „Толстый" під свою гармошку виспівує кацапських частушок… То вже нам кінець? Показано міське середовище, яке мало-б зродити українського „бизнесмена", без котрого нині є неможливим поступ суспільства. Склад цього середовища: Кацап „Толстый"; Москалі: слідчий по особо важным делам та психіятр Костя; перекинчик Вера; особа яскраво вираженої ніякої національності Артур; решта - Інтер. Для Українця місця просто немає. Реалізм. Правда, не знаю, -
