константуючий, огуджуючий, чи оптимістичний. Не маю нічого проти забави у двомовний натуралізм (якою мовою писався текст „від автора" - не знаю, але здогадуюсь). З другого боку, можна було-б і перекласти всю книгу українською мовою - для українського читача. І фільм теж. Так, як перекладаємо американські бойовики. Чому цього не зроблено? Будуть казати на Рогозу, що він вирішив, наче Украинец и так поймёт, да так и интересней - „в оригинале". А я наполягаю, що передати адекватно ро́сийський блатний жаргон дуже та дуже важко. І за розвиток аналогічного жаргону слід було братися уже давно, і не єдиному Рогозі. Иньша справа, що Бог наділив українську літературу переважно святенниками-чистоплюями… А як-же нам потрапити у XXIше століття, коли світ змінюється? У житті самого соціуму теж багато опущено, наприклад, щодо розвитку української проституції - в прямому розумінні, не політичної. (Я дійшов цього висновку ще у дитинстві, під впливом одного оповідання турецького письменника Фахрі Ердінча). Суспільство іще не стане українським від того, що після чергової перемоги Інтера на президентських виборах, Великий Комедіянт кивком мізинця лівої ноги дозволить превести декотрі вимучені патріотами покращення в україномовних висиланнях „Загальнонаціонального"… аби потішились та заспокоїлись - заробили все-таки. (Покращання є: наприклад, „Нескафе" перестало жарити, тільки смажить). Але суспільство почне ставати українським тоді, коли підтіпанки, які обслуговують приватне життя Високих Народних Обранців та Високих Членів доленосно-реформаторських Структур, перейдуть на українську мову. І суспільство стане українським, коли повії найпрестижніших „бизнесменів" користуватимуться в щоденній роботі українським жаргоном - не суржиком, лиш професійним жаргоном. Чому я вважаю, що такими, незвичними для декого, мірками оцінюється престиж мови? Та тому, що всі бачимо, яке місце займає кримінал і еротика в житті сильних світу, але не бачимо, поки-що, иньших мотивів у світогляді цього „панства". В усякому разі, українських мотивів не бачимо.
Вуличної лексики український слухач, як досі, навчається з двох джерел. Це є: касетні записи державотворчих розмов ґаранта і хуліґанські мультики Beavis and Butt-Head для малолєток, якими нас тішить фірма Пілот на замовлення Нового каналу. Читач пробачить деякі цитати, які йому видадуться ризиковними, але без яких я не зміг-би ні обрисувати проблеми, ні передати непо-
