становища суспільства. Суспільство досі розвивалося в класових протилежностях, тому й моральність була завжди класовою моральністю: або вона виправдувала панування й інтереси пануючих клас, або, коли класа пригнічена ставала досить сильною, вона висловлювала незадоволення цим пануванням і захищала майбутні інтереси пригнічених. Що в цілому в моралі, як і в усіх инших галузях людського знання, відбивався поступ — тут немає сумніву. Але ще й зараз ми не вийшли за межі класової моральности. Моральність, що стоїть над класовими суперечностями і всякими спогадами про них, стане можливою за такого розвитку супільства, коли не тільки зникне протилежність клас, але разом з тим зникне й наслідок у практичному житті. Таке становище дає можливість цілком оцінити всю силу самопіднесення д. Дюринга, який з середини класового суспільства претендує напередодні майбутньої соціяльної революції навязати майбутньому суспільству після визволення від класових інтересів вічну, незалежну від часу й реальних змін, моральність, Так розпоряджається д. Дюринг з людством, гадаючи, що він розуміє в крайньому, в крайньому разі, і в загальних рисах, лад цього майбутьного суспільства.
Під кінець ще одне „в своїй основі своєрідне“, хоч „глибиною своєю доходить аж до коріння“, відкриття що до походження зла. „Той факт, що тип кішки з властивою їй фальшивістю виявляється в образі живого, для нас має те значіння, як і виявлення подібного характеру в людині…, тому зло не є щось таємниче, коли не вбачати чогось містичного в факті існування кішки та взагалі хижих тварин“ Одне слово, зло — це кішка. Виходить, діявол без ріг і без копит, зате в нього є кігті й зелені очі. І Гете дуже помилився, коли Мефістофеля змалював у образі чорноі собаки, а не в образі кота. Зло — це кішка! Такий моральний висновок не тільки для всіх можливих світів, але… й для котів!
В своєму „Феєрбахові“ Енгельс формулував суть філософії, як вічне питання про відношення мислення до буття, питання про людську свідомість в об'єктивному матеріяльному світові. Коли ми поняття буття й мислення з абстрактного світу природи й індивідуального розумового споглядання, цеб-то з царини, де орудують філософи по професії, перенесемо в царину суспільного життя, то тоді те ж саме, що Энгельс говорив про філософію, можна буде
