до певної міри сказати й про соціялізм. Останній був з давніх часів шуканням тих шляхів і засобів, що змогли б погодити буття з мисленням, ц. т. історичні форми життя з суспільною свідомістю
Марксові й його другові Енгельсові пощастило найти розвязання проблеми, над якою цілі століття билися. Маркс відкрив, що історія всіх суспільств, які були до цього часу, кінець кінцем, становить історію відносин між продукцією й обміном у цих суспільствах, і що розвиток цих відносин підчас паннування приватної власности виявляється в політичних і соціяльних інституціях у формі класової боротьби; і цим відкриттям Маркс визначив найважливішу чинну силу історії. Разом з тим знайдено пояснення необхідної в усіх суспільствах, що були досі, дизгармонії поміж свідомістю й буттям, між бажаннями людей і соціяльною дійсністю, між намірами й наслідками
Отже, за ідеєю Маркса, людство вперше зрозуміло тайну свого власного процесу. Опріч того, відкриття законів капіталістичного розвитку показало той шлях, по якому розвиваєтся суспільство від своєї стихійної несвідомої стадії, коли воно так творило свою історію, як бджоли будують свої соти, до тієї справді людської історичної стадії, коли історія твориться свідомо, де воля суспільства й соціяльна дійсність уперше будуть погоджені між собою, де вперше чинність суспільної людини набуватиме саме того наслідку, якого людина бажатиме.
Цей, за словами Енгельса, остаточний «стрибок із царства тварин у царину людської свободи» буде для всього суспільства можливий лише разом з соціялістичним переворотом, але він відбувається уже в рямцях сучасного ладу, як соціялістична політика. З Аріядниною ниткою Марксової науки в руках робітнича партія зараз є єдиною партією, яка з історичного погляду знає, що вона робить, і тому робить саме те, чого вона бажає.
… Що надає нам моральної сили з мужністю й успіхом виносити на собі, а потім скидати з себе найтяжчі репресії, як, напр., дванадцятилітній закон проти соціялістів? Може це впертість жебрака, що домагається невеличких поліпшень свого матеріяльного становища? Сучасний пролетаріят не філістер і не дрібний буржуа, щоб стати героєм ради дрібної щоденної вигоди. Позбавлена ідеалізму твереза вузькість англійськіх тред-юніонів доводить нам, як мало здатний один тільки розрахунок на дрібні матеріяльні вигоди утворити високе моральне піднесення серед робітничої класи.
А може це аскетичний стоїцізм секти, як то було в перших христіян, стоїцізм, що розгортається тим дужче, що дужче його переслідують? Сучасний пролетаріят, як спадкоємець і вихованець буржуазного суспільства, в надто великій мірі
