Я так і зробив. Вмить мій човен вискочив із осок і я вже був на чистій поверхні озера. Почалися шалені перегони. Підбита качка, побачивши, що за нею женуться, напружила всі свої сили й, перелякано озираючись, помчалась від мене. (Зрідка вона робила спроби пірнути, але це їй чомусь не вдалося: очевидно, перебите крило невдало заломилося й перешкоджало їй). За качкою мчався я на своєму човні. Сили були не рівні, і за якісь кілька хвилин я таки наздогнав свою жертву. Враз качка опинилась у мене на колінях, і я побачив, що це був прекрасний з лебединою шиєю екземпляр тієї породи, яку ми звемо шилихвостами. Я і справді не помилився: шилихвіст був з перебитим і саме невдало для нього заломленим крилом.
Жалість у мисливця до дичини прокидається тоді, коли ця дичина безпомічно лежить у нього на колінях, скажім, і перелякано крутить голівкою. Але в таких випадках з жалістю приходить і досада: „Яка шкода, що я її одразу не вбив! Ну, що я, мовляв, тепер буду робити з нею?“
І мій шилихвіст сидів на моїх колінях, і мій шилихвіст крутив перелякано голівкою. Словом, і для мене прийшла морока. Залишити шилихвоста живим для того, припустім, щоб віддати його до зоологічного саду, я ніяк не міг: поперше, до Харкова я повертався за кілька днів, і качка без відповідного догляду обов'язково здохла б, по-
