Сторінка:Твори Котляревського. Том 1 (1922).djvu/52

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


48.„Спасеть же Біг тебе, бабусю!“
Троянки в голос загули:
„Такоїб ради, паньматусю,
„Ми ізгадати не могли“.
І зараз приступили к флоту
І принялися за роботу:
Огонь кресати і нести
Скіпки, тріски, солому, клоччя.
Була тут всяка з них охоча,
Пожар щоб швидче розвести.

49.Розжеврілось і загорілось,
Пішов димок до самих хмар,
Аж небо все зачервонілось,
Великий тяжко був пожар!
Човни і байдаки палали,
Соснові пороми тріщали,
Горіли дьоготь і смола.
Поки Троянці огляділись,
Що добре їх Троянки грілись,
То часть мала човнів була.

50.Еней, пожар такий уздрівши,
Злякався, побілів, як сніг,
І бігти всім туди звелівши,
Чим дуж до човнів сам побіг.
На ґвалт у дзвона задзвонили,
По у лицях в трещотки били,
Еней же на ввесь рот кричав:
„Хто в Бога вірує  —  рятуйте!
„Рубай, туши, гаси, лий, куйте!
„А хтож таку нам кучму дав?“

51.Еней од страху з плигу збився,
В умі сердега помішавсь
І зараз сам не свій зробився;
Скакав, вертівся і качавсь;
І із цього свого задору
Він, голову піднявши в гору,
Кричав, опарений мов пес.
Олимпських шпетив на всю губу,
Свою і неню лаяв любу,
Добувсь і в рот, і в ніс Зевес.

30