— “Ох! і радаб я та виходити
І з тобою говорити,
Так судять-гудять вражії люди,
Хотять же нас розлучити.
Ой не бий мати, та не лай мати
Та не роби калїченьки,
Завяжи очи темної ночи,
Та веди до річеньки.
А як приведеш та до річеньки,
Розвяжи карі очи,
Нехай гляну я, та подивлю ся,
З світом білим попращаю ся.
Ой, світе ясний, світе прекрасний,
Як на тобі тяжко жити,
Ой іще тяжше менї молоденькій
Не нажившись умирати!”
