Сторінка:Український співаник (1918).djvu/133

14. Тяжко болить як укусить люта гадинонька,
Та ще тяжше, як вчарує люба дївчинонька;
Як укусить гадинонька, знайдеш в зїлю лїки,
Як вчарує дївчинонька, пропавєсь на віки.

15. А вжеж я ся не дивую чому мила красна,
Коло неї вчера рано впала зоря ясна;
Як летїла зоря з неба, тай розсипала ся,
Мила зорю позбирала тай намаїла ся.

16. Стоїть явір над водою, хитає собою,
Чи тужиш ти так за мною, як я за тобою;
Як тужиш ти так за мною, як я за тобою,
Ми тодї ся розійдемо, як рибка з водою.

17. Стоїть явір над водою, в воду похилив ся,
Чогось милий чорнобривий тяжко зажурив ся;
Як менї ся не хилити, вода корінь миє,
Як менї ся не журити, саме серце млїє.

18. Та як ти ся, дївчинонько, та як же ся маєш,
Чи ти о мнї голубонько уже не гадаєш?
Я ся маю, я ся маю, як рибка в Дунаю,
Тілько ми жаль, моє серце, що тя не видаю.

19. Що ти минї дївчинонько, такого зробила,
Що ти менї молодому над всїх тепер мила;
Ой дївчино, дївчинонько як я тебе люблю,
Як відкажеш серцю мому, то я ся загублю.

20. Ой став козак над могилов тай думку думає,
На Вкраїну поглядає, тяженько вздихає:
Гей нї вітер тут не віє, нї сонце не гріє,
І не так тут на могилї трава зеленїє.

21. Ой загудїв сивий голуб в зеленій лїщинї,
Ой затужив козаченько по своїй дївчинї;
Ой піду я на Вкраїну, там знайду родину,
Там знайду я кого люблю, — мою чорнобриву.