Сторінка:Український співаник (1918).djvu/134

22. Ой зійди ясна зірничко, бо якось темненько,
Вийди, вийди дївчинонько, бо менї сумненько;
Зійшла зоря, зійшла зоря, весь світ освітила,
Вийшла моя миленькая, — всїх розвеселила.

23. Ой не ходи, де я ходжу, дївчину любити,
Ой скажи си милий брате труновцю зробити;
Ой скажи си ю зробити, кедринов оббити,
Або менї або тобі на світї не жити.

24. Ой пливало біле гуся по водї, по водї,
Любила би мня миленька, через людий годї;
Ой вороги, вороженьки, на вас нарікаю,
Через вас ми світ не милий, і долї не маю.

25. Ой видить ся, що хмарить ся і дощик падає,
Ой видить ся, що з-укоса мила поглядає;
Ой видить ся, що сердить ся миленька на мене,
А як гляне, — серце вяне в неї тай у мене.

26. А де тая керниченька, що голубка пила,
Та деж тая дївчинонька, що мене любила;
Ужеж тую керниченьку, голубки випили,
Та вжеж мою дївчиноньку инші полюбили.

27. Та пійду я на Вкраїну, і там я загину,
Там кажу си посадити в головах калину:
Будуть пташки прилітати, калиноньку їсти,
Будуть менї приносити від милої вісти.

28. Ой хоч гуди, хоч не гуди голубе-небоже,
Та кого я вірно любив, не судивсь ми Боже;
Два голуби воду пили, а два колотили,
Бодай тоті не сконали, що нас розлучили.

29. Ой болить мня головонька від маку дрібного,
А я рибку не забуду поки житя мого;
Ой соколе, соколоньку, пожич менї крила,
Най полечу, там де знаю, — там де моя мила.