Сторінка:Український співаник (1918).djvu/135

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено



30. Стоїть верба над водою, схилила ся в тоню,
Не мож бути, милий Боже, двічи молодому;
Ой я бим дав, як би можна, і пів того світа,
Коби ми ся повернули молодії лїта.

31. Заграй менї музиченьку в яворові скрипки,
Пійду з милим погуляти ворогам на збитки;
А там в поли дві тополї, третя зелененька,
Не буду ся віддавати, бом ще молоденька.

32. Я гадала молоденька, що соненько сходить,
А то милий, чорнобривий по городї ходить;
Я гадала молоденька, що сокіл лїтає,
А то мій чорнобревенький на кони гуляє.

33. Коби річка невеличка, я бим перебрила,
Коби ми був милий вірним, я бим го любила;
Але тобі мій миленький не ма що вірити,
Ти так з иньшов, як зі мною будеш говорити.

34. Гей! ти дубе зелененький, листя твої рясні,
Ти козаче молоденький, слова твої красні;
Слова твої хоч прекрасні, а чортова думка,
Поким тебе не любила, булам як голубка.

35. Ой димнося в Чорнійгорі, ой димнося димно,
Якось мого миленького відтам ще не видно;
Ой з півночи з Чорной гори йшло молодцїв много,
Я з далека ізпізнала свого миленького.

36. Ой як будеш в полонинї мій милий співати,
Пускай голос по діброві, щоби тя пізнати;
Пускай голос по діброві, пускай по ялинї;
Щоби було любо-мило всїй моїй родинї.

37. Рости хмелю над водою — рівно з тичиною,
Далеко тя мій миленький чути з сопівкою;
На сопівцї красно граєш, ще краще співаєш,
Ти то серцю іно туги і жалю завдаєш.