Сторінка:Український співаник (1918).djvu/136

38. Світи зоре на все поле, закіль місяць зійде,
Закіль милий чорнобривий до милої прийде;
Зійди, зійди місяченьку, зійди перекраю,
Та хотяй нас люди судять — того ся не бою.

39. Ти соненько світи за дня, місяченьку в ночи,
Щоби я ся надивила миленькому в очи;
Ой мій любко солоденький згину за тобою,
Та згину я — як рибонька за зимнов водою.

40. Та ти милий, чорнобривий, якийсь ми миленький.
Як у лїтї в полонинї вітер холоденький;
Тай ти файна, моя рибко, якась ти миленька,
Як у лїті на Поділю вода студененька.

41. Коло млина, коло млина, коло вітрового,
Всї миленькі ту гуляють, — іно нема мого;
Нема мого миленького, пішов десь у гори,
Зачесав си кучерики понад чорні брови.

42. Кувай, кувай зазуленько від рана до ночи,
Та скажи ми, чи побачу миленького очи;
Бодай же ти зазуленько сїм лїт не кувала,
Що ти менї молоденькій правду не сказала.

43. Та хоч що-день сонце світить, що-ніч місяць сходить,
Нема мого миленького, чомусь не приходить;
Ой заросли тоті стежки мохом і травою,
Дем ходила, говорила, серденько з тобою.

44. Стратила я свій вік марно тай і свою долю,
Зісталам ся нещаслива, як билинка в полю;
Як же менї не плакати самі слези ллють ся,
Від сокола нема слова від нелюба шлють ся.

45. Ой нудно ми на серденьку, ой нудно нудниця
Ой кого я вірне люблю той і в ночи снить ся;
Та кого я вірно люблю, того не видати,
А кого я ненавиджу, — сам лїзе до хати.