Плинуть мої днї за днями і лїтонька за лїтами,
А я щастя не зазнала, жаль менї за вами!
Перші лїта минули ся, я їх не числила,
Бо кождая годинонька була менї мила,
Лїта-ж мої молодїї, лїта молоденькі!
Маєте будь нещасливі, будьте коротенькі.
Чом ти мене, моя мати, в зілю не купала?
Чом ти мене, моя мати, на смерть не залляла?
Нещаслива вродилам ся, нещаслива згину:
Менеж мати породила в такую годину.
Чом ти мене, моя мати, в церкву не носила?
Що ти менї у Господа долї не впросила?
— В церкву тя носила, доню, Богу молила ся;
Така-ж тобі, моя доню, доля судила ся.
Стоїть гора високая,
По під горою гай,
Зелений гай, густесенький,
Неначе справдї рай;
Під гаєм вєть ся річенька,
Як скло вода блищить.
Долиною зеленою
Кудись вона біжить.
Край берега у затишку
Привязані човни,
А три верби схилили ся,
Мов журять ся вони,
Що прийде любе лїтечко,
Повіють холода,
Осиплеть ся з них листячко —
І понесе вода;
Журю ся й я над річкою…
Біжить вона, шумить
А в мене чуле серденько
