Сторінка:Український співаник (1918).djvu/81

 І млїє і болить.
Стоїть гора високая,
 Зелений гай шумить,
Співають пташки голосно
 І річенька блищить…
Як хороше, як весело
 На білім світї жить!…
Чого-ж у мене серденько
 І млїє, і болить?
Болить воно та журить ся,
 Що вернеть ся весна,
А молодість… не вернеть ся,
 Не вернеть ся вона.

 

6.

 

Зажурила ся (2) бідная удовонька,
Що не скошена, не згромаджена зелена отавонька.
Наймила вона си (2) косариків чотири,
Щоби скосили тай згромадили всї гори тай долини.
Косарі косять (2) а вітер повіває,
Шовкова трава зелененькая на косу налягає.
Шовкова трава зеленькая на косу налягає,
Молодий жовняр (2) на ворон коню грає,
Молодий жовняр (2) на ворон коню грає,
Молода вдова (2) а й з жалю умлїває.
Кличе синонька (2): “йди сину громадити!”
А синок каже (2): “та йду до коршми пити!”
Кличе вона го (2): “та йди копиці класти!”
А синок каже (2): я піду ляжу спати”.

 

7.

 

Ой там за горою та за кремінною,
Не по правдї жиє чоловік з женою.

Вона йому стелить білу постеленьку,
А він їй готує дротяну нагайку.