мракою мріють величезні тросники — цїлі лїси бамбусові Бенґалю. Здаєть ся, чуєш, як у тій, гущавинї з легким шумом вітру мішає ся плачливе скомленє тиґра кровопійцї. Близше до переднього пляну малюнка тросників не стає, тілько поодинокими купинами бовдурить ся в гору буйна, рясна, ясно-зелена папороть, а над усїм зносять ся живописними групами стрімкі, широколисті пальми, царі ростин. На самім передї, трохи з боку — як раз така ґрупа, роскішна, стрійна. Під нею кілька ґазель; вони прийшли певно за пашею. Але необачні зьвірята не доглянули, що серед величезного, зеленого листя сидїв страшенний змій-удав (Boa Constrictor), — сидїв на чатах, ждучи на добичу. Вони сьміло, безпечно підійшли до пальм. Нараз вуж блискавкою метнув ся в долину — хвилька мертвого переполоху — один блей ухопленої ґазелї, один і остатнїй, — і все стадко в дикім переляку ще стоїть мов закаменїле, тілько одна, найбільша — видко мати тамтих — повалена звоями вужа. Маляр підхопив саме ту хвилю, коли ґазелї ще не отямились, а вуж, високо піднявши голову, з усею силою стискає своїми величезними скрутїлями добичу, аби подрухотати їй кости. Він обкрутив її шию й хребет, а з посеред закрутів його сорокатого, блискучого тїла видко голову бідної жертви. Великі очи, вигнані на верх передсмертною му́кою, блищать немов у сльозах. Жили на шиї напружені; голова, немов доочне бачиш, кидає ся ще в послїдних судорогах. За те очи змиї блискають таким злорадним, демонїчним огнем, такою певністю своєї сили, що миволї мороз пробігає по тїлї, коли добре у них вдивити ся. Дивна річ! Герман Ґольдкремер мав
