від вертаючих з ярославської кадри вояків 77 полку кріси і муніцію по двірцях на лінії: Перемишль–Самбір. Робили це навіть залюбки жінки передміщанки, а ті барани давали себе розброювати без опору, раді, що їм знімають тягар з плечей і можуть іти вигідно до дому.
До речі мушу тут згадати, яким чином кадра самбірського полку опинилася в Ярославі, а в Самборі сиділа кадра ряшівського польського полку. Який інтерес мала у тому мудра Австрія, годі відгадати. Коли в 1917 р. підписано Берестейський мир і це проголошено святочно в Самборі, а залога (кадра ряшівського полку) робила в місті параду і кричала трикрать „Гох Україна!“ то і місцеве українське громадянство зробило собі величавий народній здвиг з богослуженням в місцевій церкві і вічем в ринку. Нам донесли, що поміж людей під церквою вмішалися вояки і місцями счинили бучі. На нашу інтервенцію стежа зробила порядок. Тоді вони стали тут і там відгрожуватися, що таку нам справлять лазню, що нам відхочеться України. А недавно перед тим був випадок яркої несубординації в тім полку, приїздив з Перемишля нагальний суд, присудив винуватця до смертної кари, приїхав і ґенерал, котрий присуд затвердив, і винуватця розстріляли. Ми стали побоюватися, тим більше, що ми були безборонні. Тоді наша орґанізація вирішила вислати депутацію до Відня до головного командування, щоби до Самбора дали кадру 77 полку, а тих собі забрали, бо українське населення
