Сторінка:Чикаленко Євген. Спогади (1861-1907). Частина III (Львів, 1926).djvu/103

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

— Ну, як він додому вертається пяний?

— Хто? — питаю.

— Та господар цього замку!

Я несамохіть розсміявся, як здорова людина, і забув на мент за свою хоробу.

Здається, тільки горожанин російської держави міг зробити таке запитання.

Проживши півтора місяці в санаторії, я, без усяких ліків, так поздоровшав, що наче й не слабував ніколи. Спав спочатку по 12 годин на добу та їв по шість разів на день потроху — молошної страви і тим одужав.

В Женеві я тоді познайомився з багатьома еміґрантами з Росії, але роскажу тільки про свідомих Українців.

Я вже раніше казав, що там я познайомився з відомим складачем (зецером) Драгоманова — Кузьмою Ляхоцьким, про якого я багато чув від проф. Ф. Вовка і який так просто розрішав польське питання на Україні. Тоді це вже був старий чоловік з великою сивою бородою, але ще такий міцний, що ходив по горах, несучи часом на плечах панночок, які приставали з незвички ходити по горах.

Після Драгоманова йому лишилася була маленька друкарня, власне тільки скриньки з літерами, з яких він складав еміґрантам російські та українські книжки, а відбивати возив тачкою до французької друкарні і з того жив, правда, далеко не роскішно.

Був у нього і склад „Громади“ та инчих Драгоманівських видань, але вони не роскуповувались, бо всі вони були заборонені не тільки в Росії, а й в Австрії, а з еміґрантів рідко хто їх купував.

Кузьма страшенно сумував за кордоном і рвався на Україну, щоб хоч умерти дома, сторожем на могилі Шевченка. Але так і не здійснилися його мрії і він умер в Женеві, бо незабаром в Росії настала страшна Столипінська реакція і Кузьма не міг вернутися на Україну.

Перед смертю всі Драгоманівські видання він перевіз до д-ра Юрєва, що мав власну вілю коло Льозанни.