Познайомився я тоді і з О. М. Коваленком, одним з найсимпатичніших людей, яких мені доводилося стрічати в житті. Він був інженіром механіком на панцирнику „Потьомкин“, бунт якого він описав у ЛНВістнику за 1906 рік, під псевдонімом О. Журбенко — „Одинадцять днів на панцирнику Князь Потемким Таврическій“. По ліквідації бунту, він з Румунії переїхав до Женеви, де й жив на гроші, що дістав від американського часопису за опис того бунту.
Саме тоді він клопотався, щоб перевезти до себе з України свою стареньку матір, що дуже сумувала за своїм одинаком. Він листовно порозумівся з земляками у Львові та Відні, щоб там стрінули її і допомогли доїхати до Швайцарії. У Львові стрінув її, як умовлено було, на двірці Галичанин студент соц.-демократ. Він взяв від неї сторублевий банкнот, щоб купити далі білєт (карту) і… втік з тими грішми, покинувши на призволяще на двірці стару, неграмотну жінку, без копійки грошей! На щастя, вона знала прізвища Грушевського та Франка у Львові, якось добилася до них і вони вже допомогли їй доїхати до Женеви[1].
Левкові зробили дуже добре операцію: повиймали шматочки кістки, які не позросталися, рана перестала гноїтися, стала заростати.
Винявши першу найбільшу кісточку, проф. Реверден, який знав історію ранення мого сина, усміхаючись сказав:
— „Envoyez à votre Tzar!” (Пошліть свому цареві.)
- ↑ Виходить, що не тільки серед нашого темного народу, як я писав, мало трапляється чесних людей, а так само мало їх і посеред нашої інтеліґенції, бо соц.-демократ, це ж вибрана з поміж гурту інтеліґенції людина! А скільки виявилося отаких „ідейних борців“ між инчою інтеліґенцією під час останньої революції!
Чомуж опінія не карає їх?
Мовляв Шевченко:
„Чому на його не плюють?
„Чому не топчуть? Люде, люде!“А люде наші, нація наша — „паскудна“, „гнусна“, як часто з болю у серці казав Лисенко. І працюєш для неї, як сказав Франко. — „тільки з песього обовязку!“
