наша ґазета. По мойому мале росповсюдження ґазети найбільше залежить від того, що публика, як інтеліґентна, так і неінтеліґентна, не звикла зовсім до української ґазетної мови. Це, по мойому, найголовніша причина — це видко і з листів, які нам пишуть, і з розмов з нашими читачами. Не звикли вони до абстрактних понять, яких нема у народу. Мова нашої ґазети для них зовсім чужа, нею обурюються й люде, які щиро хотіли-б, щоб розвинулася наша преса. Один полтавський поміщик, Бобирь-Бохановський, людина з вищою освітою, цілком прихильна до розвитку нашої літератури, з обуренням читав мені деякі фрази з „Громадської Думки“ і казав:
— Ну хіба це по нашому? Це по хорватськи, або по словацьки, тільки не по нашому: ну прочитайте самі хоч оцю передову статтю: „Суспільний рух з протягом часу набрав такої сили і прибрав таку форму, що уряд наш“ і т. д. Ну хто розбере цю фразу? Що таке „суспільний“, що таке „рух“?
Після моїх пояснень він і каже:
— От і треба було так і сказати: „С теченіем времені наше движеніє приняло такії розміри і форму, що правительство наше“ і т. д.
Знов і народня мова на Україні не однакова: Полтавці не розуміють і обурюються словами подільськими, навіть київськими. Один селянин Полтавець, П. Оправхата, великий націоналіст, з жалем казав мені, що ми самі відвертаємо читачів від нашої ґазети якимись видуманими словами, виразами, що їх ніхто не розуміє і для прикладу навів таку фразу з ґазети: „Неварто було вязневі тікати, бо на брамі стояла варта“. Виявилося, що на Полтавщині не розуміють слів: не варт, вязень, брама і варта. Окрім того багато шкодив і правопис: всі звикли до російського і зразу не розбирають нашої ґазети і з обуренням кидають її і не хотять читати. Треба ще й додати, що нема у нас видатних талантів, щоб приваблювали читача; нема таких публіцистів, щоб до голосу їх прислухалися, нема гумористів, фейлєтони яких передплатник читав би своїм сусідам і тим заохочував
