Кожного місяця тоді на ґазету і журнал видатку було по 6 тисяч руб.; передплата давала мало, а тому доводилося докладати, у мене тоді грошей мало було. Леонтович дав пять тисяч і відсахнувся, М. М. Аркас обіцяв дати 3 тисячі, дав 2.500 руб., а надалі відмовився, вся надія була на Сіміренка і ми ждали від нього відповіді. Почали у нас виникати думки — чи не почати нам тепер, після закриття „Громадської Думки“, не щоденну ґазету, а тижневу, або двічі, тричі на тиждень, щоб поменьчити видатки на ґазету. Я обстоював, щоб ґазету випускати через день, але мені довели, що видатки на неї будуть мало чим меньчі ніж на щоденну.
Саме під час нарад приїхав зі Львова проф. М. С. Грушевський. Після того, як у нашій ґазеті зявилася редакційна стаття написана Грінченком, в якій зганьблено Галичан за їхню не українську мову і відмовлено було надрукувати статтю проф. С. Томашівського про десятилітній ювилей Грушевського, Грушевський, як я казав уже, дуже образився на наш редакційний комітет і тепер мало цікавився ґазетою, а підняв питання про журнал. Він приїхав із звісткою, що рішив перенести з 1907 року „Літературно-Науковий Вістник“ до Київа.
Мені хотілося зєднати „Нову Громаду“ і „Літературно-Науковий Вістник“ в одно видання. Очевидно було, що „Нова Громада“, яка за рік придбала ледви 400 передплатників, не зможе окупити себе на той рік, а грошей добути для неї я не сподівався; у мене всі думки були про те, як би знайти грошей хоч на видання ґазети. Грушевський спочатку піддержував мене в пропозиції зєднати обидва журнали в одно, але коли побачив, що проти цього рішуче повстає Грінченко, то вже й не настоював і мене просив не підіймати більше мови про зєднання. Він мотивував це тим, що коли спільний журнал не піде, то Грінченко і його друзі будуть в цьому обвинувачувати „Літературно-Науковий Вістник“ і галицьких співробітників, а коли піде, то причину успіху приписуватимуть собі і в редакції неминуче виникнуть непорозуміння і т. ин.
