З цим не можна було не згодитися: Грушевський та Грінченко ніколи не вжилися-б в одній редакції та й ні в якій справі, як товариші. Обидва вони такої вдачі, що на другорядній ролі не помиряться, кожний з них схоче бути першим і один одному старшинства, булави, не попустить. Але Грушевський незрівняно талановитіщий, освіченіщий та вченіщий за Грінченка. Перед його авторитетом схилилися всі Українці, крім тих, що претендували на гетьманство (як напр. Науменко та Грінченко . Останній ясно бачив, що з переходом сюди Літературно-Наукового Вістника переїде сюди і Грушевський, до якого само собою перейде і булава, перейде перша роля серед Українців, от через що він рішуче стояв проти перенесення ЛНВ. до Київа ще в кінці 1905 року і тепер, але Грушевський рішучо заявив, що вже з Нового Року Вістник буде виходити в Київі, хоч би там що, з тих самих мотивів, про які він писав нам рік тому назад, себ то, щоб не виробилося двох літератур: галицької та української.
Тим часом прийшла відповідь від Сіміренка, що він слова свого не міняє і допоможе дотягнути ґазету і журнал до кінця року. Хоч Матушевський і був страшенно змучений, але мусів був знов узяти на себе мученичеський хрест редактора, бо більше нікому. Між нами не було нікого здатного на це, крім Грінченка, але він заступав в журналі Єфремова, якого не випускали з тюрми, та він таки й не хотів братися за ґазету. За секретаря ми взяли бувшого коректора М. Павловського, бо В. Козловський втік за кордон; у відділах теж були переміни, бо деяких попередніх відділоводів арештовано, а деякі виїхали з Київа, бо ґазета не виходила цілий місяць. Але Матушевський згодився вести ґазету тільки часово, доки ми знайдемо собі редактора: він почував себе зовсім хорим, знервованим і втомленим.
Коли ми перебірали в думці людей, що могли-б бути за редактора, то нам спало на думку імя О. О. Русова, колишнього редактора ґазети „Труд“. Справді, кращого нам і не найти: хоч він і старий і, як казали, дуже млявий, але
