на всю Україну вславився своєю надзвичайно симпатичною вдачею, всі товариші знають його під прізвищем „Саша-Янгол“.
Я вхопився гаряче за цю думку: я певен був, що імя О. О. Русова вплине і на росповсюдження ґазети і от з яких причин: скільки мені доводилося помічати, то майже всі старіші свідомі Українці, а про соціял-демократів і казати нічого, холодно, або навіть вороже ставилися до ґазети; майже всі вважали „Громадську Думку“ орґаном не всеукраїнським, а орґаном маленького гуртка, який вони називали „Грінченко і Ко“, а його недолюблювали скрізь, як найстаріщі, так і наймолодчі.
По всіх більших городах Українці намагалися заснувати свій орґан і зовсім не дбали про росповсюдження нашої ґазети. Я певен був, що коли на чолі ґазети стане Русов, всіма поважана людина, то Українці вже не вважатимуть нашої ґазети гуртковим орґаном, а всеукраїнським і дбатимуть про її росповсюдження. Окрім того я вже знав, що В. Леонтович ні копійки не дасть на ґазету, коли в ній Грінченко гратиме ту саму ролю та певне і Сіміренко відмовлятиметься, а коли на чолі стоятиме Русов, то може він не ворогуватиме з ґазетою. Я зараз написав гарячого листа до Русова, до П. Я. Стебницького в Петербург, до Л. М. Жебуньова в Полтаву, бо знав, що Русов скоро має приїхати туди на кооперативний зїзд. Всіх умовляв, заклинав умовити Русова взяти редакторство, бо на цей склад редакційного комітету грошей не дадуть і ми останемося без ґазети.
А тим часом ми знайшли кватирю на Підвальній ч. 6. і почали випускати „Раду“. За офіціяльного видавця був Грінченко, а редакторство він зараз же передав на імя М. І. Павловського, фактичним редактором поки що згодився бути Матушевський.
Русов на мій лист відповів, що з Полтави він заїде побалакати зо мною, а поки що нічого рішучого сказати не може, бо вважає себе зовсім нездатним на посаду редактора; що він у цьому упевнився ще тоді, коли був за
