Поляки на першому-ж засіданню „інородців“ заявили, що вони ні на яку федерацію з Росією не пристануть, бо добиваються самостійности, а тому й з нами, федералістами, не мають спільних інтересів, а Фінляндець, хоч і „самостійник“, бував на всіх наших засіданнях. При обмірковуванню майбутнього федеративного устрою Росії між Вірменами та Грузинами виникали великі суперечки, бо Вірмени, як у нас Жиди, роскидані по всьому Кавказові і ми ледви полагожували між ними відносини. Але врешті ми гуртом виробили таку резолюцію, яку мав ухвалити зїзд:
„Признаючи повну горожанську і політичну рівноправність всіх народів, що складають Російську Державу, і право кожного з них на самостійний культурно-державний розвиток, зїзд уважає необхідним, щоб ця рівноправність і право були ґарантовані основними законами держави і щоб окремим націям дано було право заснування інституцій здійсняючих свободу національно-культурного розвитку.
Признаючи з одного боку загально-політичну єдність Російської Держави, представлену загально-російським парляментом, а з другого боку, необхідність децентралізації державного правління, зїзд уважає, що окремим краям і народностям в територіяльних границях, які означує само населення, повинна бути дана автономія, заснована на особливім для кожного краю орґанічнім статуті, виробленім його власними установчими зборами, вибраними загальним, рівним, безпосереднім та таємним голосуванням, санкціонованім всеросійським парляментом“.
Коли делєґація, по одному чоловікові від кожної нації, подала президії отсю резолюцію, то президія спочатку зніяковіла, а потім голова її, Аненський сказав, що вона зовсім непотрібна, бо вже зїзд прийняв ширшу — про права націй на повне „самовизначення“.
На це Грузин відповів:
— Ми просимо у вас шматок насущного хліба, а ви нам кажете: бери всю вселенну!
Коли-ж Грузин, на наступних загальних зборах відчитав нашу резолюцію і ми всі „інородці“ залящали в до-
