— В порядному товаристві так дебати не ведуться; це якесь ярижництво, канцелярське підступство…
Грінченко блідий, видимо розлютований, але в тому-ж їдкому тоні, рівним голосом провадив своє, прохаючи не перебивати йому. Але скінчити йому не довелося, бо майже всі члени Ради обурені повставали і почали виходити з кімнати. Одягаючись в передпокою, Лисенко процідив крізь зуби:
— Це другий Панько Куліш! Його треба посадити десь на необитаємому острові, обкласти книжками, нехай працює…
А Науменко на відході додав:
— Це тільки Кулешик, а вже хоче бути гетьманом Сьогобочньої й Тогобочньої України, Галичини і Буковини!
Зо два засідання Ради відбулися без Науменка і Беренштама; виявилося, що останній виїхав несподівано на свій хутір, а Науменко на зборах Старої Громади сказав мені:
— Знаєте, одпала у мене охота ходити на засідання Ради. Не звик я, щоб так зо мною говорили, в такому тоні; це мене нервує і колись може довести до грубости з мого боку, а мені цього не хотілося-б.
Я заспокоював його, кажучи, що нещаслива вдача Грінченка обурює всіх, як і його, але їм обом з Беренштамом не можна тепер не ходити на збори Ради, бо без них може пройти редакція нашої плятформи, ухилившись дуже вліво. Це очевидно вплинуло на нього, та за два тижні він таки й охолов, то на третє засідання прийшов, а потім приїхав і Беренштам. Грінченко теж трохи змягчив свій тон і, нарешті, після довгих обмірковувань, дискусії, дебатів, ми виробили проєкт плятформи для внесення його на Загальні Збори.
Нема у мене тексту тої плятформи, нема його і у Львові де вона по ухвалі з'їздом, була надрукована на папиросному папері для зручнішої пересилки та росповсюдження на Україні, але зміст її коротко такий: Наша орґанізація вимагає автономії для України та инших складових частин Росії; Росія
