повинна бути збудована на основі федерації цих складових країв; вимагає парляменту для загально-російських справ і краєвих сеймів; повної волі національного життя; української мови по всіх школах, в суді, адміністрації і т. д.
Соціял-економічні питання були зовсім незачеплені, що дало привід Стешенкові заявити, що коли й загальні збори не внесуть цих питань, то його соц.-демократична Громада вийде з орґанізації.
Це був початок того розвалу, що його пророкували Науменко та Беренштам.
Проєкт плятформи розіслано по громадах, або справедливіше сказати, розвезено, бо таких речей посилати почтою тоді небезпечно було. На наступні збори Загальної Орґанізації делєґати повинні були привезти відомости, скільки членів громади за цей проєкт, а скільки проти. Всі з напруженням ждали цих зборів — одні з страхом, що вони будуть останніми, другі — з надією, що Орґанізація відновиться і стане енерґійнішою в праці для відродження української нації.
Зїзд того 1903 року був незвичайно бурхливий, бо проєкт плятформи викликав гарячі дебати, дискусії і взагалі розбуркав усіх членів зборів. Одні доводили, що писана плятформа з політичними гаслами, як автономія та федерація, перелякала на провінції багато членів громад і вони, як люде, в більшости державні та земські урядовці, вже немолоді віком, боячися через неї зостатися без засобів для удержання родин та може ще й попасти до відвічальности за приналежність до „незаконного сообщества“ сепаратистів, повиходять з громад. Инші, молодчі члени з'їзду, докоряли старіщим за „шкурність“, боязливість і висловлювали незадоволення, що не внесено в плятформу соціяльно-економічних моментів, а тому орґанізація наша не приваблює молодчих елєментів, не має звязків і впливу серед широких мас народу, а уявляє собою чисто інтеліґентську, буржуазну орґанізацію. Майже всі три дні з'їзду пішли на обмірковування і то бурливе внесеної Радою плятформи. Нарешті, коли почали підраховувати голоси, то виявилося,
