Очевидно, що Українська Народня Республика не боронила надвишки свого хліба і інших продуктів для Московщини. Навпаки, Україна виразно заявляла, що готова негайно відступити цю надвишку, але тільки в продажі за золоту валюту або взамін за потрібні для України товари. Українська влада, розуміється, не хотіла віддати плодів праці українського народу — зовсім даремно, як того хотіла московська большевицька влада. Для того в дійсности розпочала Москва війну проти України, щоби дістати сотні міліонів пудів хліба з України — даремно. Щоби той свій безстидний грабіж української праці прикрити якимбудь фіґовим листком, то при кожній нагоді говорили московські комісари про — голод у московських ґуберніях.
Названий нами большевицький командант московської армії на Україні Антонов, у своїх споминах говорить виразно про мету походу ще в таких словах:
„Було ясно, що на випадок, колиб ми допустили скріпитись цему контрреволюційному рухові (Калєдіна на Доні) то він у сприятливих обставинах козачих областей мігби зовсім відрізати нас від Кавказу і бакинської нафти, позбавляючи совітський центр також вугля донецького басейну, заліза з Криворіжжа і хліба України…21“.
А ще виразніше говорить про це комісар Л. Троцький, в своїй пізнішій інструкції аґітаторам, що посилано їх на Україну:
„…так чи інакше, а нам необхідно повернути Україну Росії. Без українського вугля, заліза, руди, хліба, соли, Чорного Моря — Росія існувати не може…22“.
Досить ґрунтовну оцінку причин і цілей походу та наслідків його дає А. Свидерський в сво-
