зовнішний наступ переводила московська влада при помочі правильної армії, яку стягнено або з російських кадр або з фронту. Рівночасно з другого боку всіма способами зручної, але безсовісної демаґоґічної пропаґанди старалася московська влада розложити й ослабити Українську Народню Республику з нутра. Ця пропаґанда була дуже хитра. На зверх вона заявляла, що нібито московські комісарі щиро признають незалежність Української Народньої Республики. Рівночасно комісари з Москви дали приказ своїм комуністичним московським діячам на Україні орґанізувати переворот проти Української Народньої Реслублики. Коли цей переворот не вдався, тоді близько границі, в Харкові, проголошено нібито нову українську совітську владу.
Про цю добу нашої історії так говорять большевицькі документи:
„Коли Затонського приняли в склад Совнаркома Російської Совітської Республики в характері представника українського совітського правительства, провідні діячі Совнаркома зачали вести переговори поза ним з кругами українських соціялістів що до внутрішного перевороту в Центральній Раді… Цей плян не вдався, не вдалось розколоти національного фронту (на самій Україні для тої мети зроблено дуже мало) і Російська Республика мусіла помогти воєнною силою, щоби перемінити Україну на совітську“25.
Щоби можна було ліпше баламутити несвідомих людей, то ці післанці Москви не називали себе »комісарами«, (як у Москві), але »народніми секретарами«. Це роблено для того, щоби протиставити себе ґенеральним секретарям Української Центральної Ради. Щойно в р. 1919 ці московські намісники вже без ніякої маски називали себе по московському зразку — комісарами.
Цілий цей буцім український большевицький уряд у Харкові складався лише з Москалів.
