Як популяризовано тоді ідею походу на Україну в самій Москві, серед робітничого населення, показує уривок зі споминів В. Затонського про віче в Олександрівських залізницях у Москві. Треба тямити, що богато московського робітництва ставилося тоді вже до большевиків дуже ворожо. Аби робітників настроїти для себе прихильніше, уживали большевицькі проводирі такої безстидної демаґоґії проти України:
„Як виходив хто з наших товаришів — пише Затонський — здіймався шалений галас, промовця стягали з катедри, іноді й били.
Коли я пробував виступити, такий самий прийом було уготовано й мені. Вже хтось за ногу тягнув мене з катедри. Втримуючи рівновагу, я випадково потрапив рукою до кишені, де була біла франзоля, що її допіру привіз мені якийсь товариш з України.
Миттю виникає плян. Затримуючись що сили на підвищенні, я вихоплюю булку й показую її юрбі. Величезні тритисячні збори ахнули від несподіванки… Очі запалали. Перше ніж встигли отямитися (адже могли сказати: „отакі комуністи, самі булки їдять“, а тодіб все пропало), кричу на все горло:
— „Товариші! Знаєте з відки цей білий хліб? Він з України. Я тільки оце звідти приїхав. Хочете знати, як там люди білий їдять хліб?
— Ну, як з України, то кажи…“27.
Такої безсовісної і безстидної демаґоґії не знає мабуть історія. Большевики розбуджували серед московського населення рабівничі інстинкти — жадобу поживитися безплатно чужим трудом — білим українським хлібом. Тільки цим способом вони збуджували »воєнного духа« серед темних московських мас.
Московські большевики та їх тутешні прислужники для баламутства темних людей завжди представляють справу так, що совітська Москов-
