свідчують також два большевицькі історики С. Коган і Н. Межберґ у таких словах:
„Антирадянський настрій більшости селянства до осени 1919 р. викликав ряд причин і обєктивного і субєктивного порядку в розумінні політики радянської влади. Радянська влада за цей час не зуміла ні перемогти впливу куркульства, ні притягти на свій бік більшости селянства. Радянська влада не передала всієї поміщицької землі і всього реманенту 1919 р. селянству, несвоєчасно для України провела націоналізацію землі, незвичайним для громадянської війни чином формувала орґанізацію комун. Оці заходи і підняли селянство в 1919 р. проти радянської влади41.
Але й не тільки заможні та середняцькі верстви українського селянства виявляли спротив, а також і безземельне селянство виступало проти совітської влади. Про це свідчить згаданий вже нами В. Качинський, ось як:
„…Були випадки, коли харчеві орґани стрічали пасивний спротив навіть з боку комбєдів (комітетів бєдноти)… Тому що біднота мусіла спасати власне життя і мізерне господарство, то вона мусіла ставити опір проти витягання хліба…“42
Як вже згадано, спротиви проти совітської влади часто виливалися в збройні повстання. Повстанці-селяни часто видавали окремі заклики до боротьби, котрі розсилали до дальших околиць. Один з таких закликів приводить В. Качинський. Ось його зміст:
„Ми, селяни Никополя, Лапинки, Довгалівки і Новомиколаївки натерпівшись під гнетом комунізму в ночі під свято Святої Тройці 26 травня повстали проти насильників-комуністів і скинули їх владу, а замісць неї поставили свою селянсько-робітничу владу зпоміж відомих нам чесних працівників, до яких ми маємо довіря, а не світових лайдаків — грабіжників, які були перше.
Товариші трудящі! Ми хочемо не комуни, а своєї виборної влади і мирного та спокійного життя.
Геть комуну! Ми ваша передова сторожа. Піддержіть нас, чим можете: людьми, зброєю, хлібом“43.
