Струни/2/Іван Франко/Поклін тобі

Струни. Том 2
під ред. Богдан Лепкий
Поклін тобі (Іван Франко)

Поклін тобі.

Поклін тобі, моя зівяла квітка,
Моя розкішна, невідступна мріє,
Останній сей поклін!
Хоч у життю стрічав тебе я рідко,
Та всеж мені той спогад серце грів,
Хоч як болючий він.

Тим, що мене ти к собі не приймила,
В моїх грудях зглушила і вгасила
Любовний, дикий шал,
Тим ти в душі сумній і одинокій
На вік вписала ясний і високий
Жіночий ідеал.

І нині, хоч нас ділять доли й гори,
Коли на душу ляжуть злії змори, Тебе шука душа,
І до твоєї груди припадає,
У стіп твоїх весь свій тягар скидає,
І голос твій весь плач її втіша.

І як коли у сні тебе побачу,
То, бачиться, всю злість і гіркість втрачу,
І викидаю, мов гадючий звій;
Весь день, мов щось святе, в душі лелію,
Хоч не любов, не віру, не надію,
А чистий, ясний образ твій.