Східний Світ/1927/1/Реакція та опозиція в Туреччині (За даними політичних процесів)
| ◀ Китайська революція та її рухові сили | Східний Світ , перекладено з російської мови користувачами Вікіджерел Реакція та опозиція в Туреччині (За даними політичних процесів) |
Французький імперіалізм і колонії ▶ |
|
Л. ВЕЛИЧКО.
Впродовж 1925 і першої половини 1926 років у Туреччині пройшла перед судами незалежності — Ангорським і Діярбекірським — низка великих політичних процесів. Для спостерігача політичного життя сучасної Туреччини всі ці процеси, починаючи від процесу бунтівних курдських шейхів і до останніх двох процесів смірнських змовників і іттіхадистів, дають багатий матеріал, що дає змогу зазирнути в найприхованіші сфери політичного життя країни: у підпільні опозиційні течії.
Простежити за даними, що розкривалися на публічних засіданнях судів незалежності, джерела і напрямок ворожих кемалізму течій турецького життя і становить завдання цієї короткої статті.
Почнемо з характеристики матеріалу, іншими словами, з характеристики процесів, що були розглянуті судами. Найяскравішими і найважливішими з погляду оцінки рушійних сил опозиції були:
1. Процес шейха Саїда і шістдесяти курдських шейхів і беків, які судилися разом із ним у Діярбекірі на початку 1925 року і низка пов'язаних із ним курдських процесів.
2. Процес так званих „агентів Дістоля” — султаністської організації, що налагодила свою агентуру в країні, влаштувавши низку своїх прихильників комівояжерами до швейцарської фірми „Дістол”, яка торгує зуболікарськими препаратами (навесні 1925 р.).
3. Процес константинопольської султаністської і халіфатської організації, що мала характер напівсвітського, напіврелігійного таємного товариства, тісно пов'язаного з низкою духовних орденів: дервішами, накішбенді та ін. (влітку 1915 року).4. Процеси, заслухані частково в Ангорі, здебільшого ж на місцях, у зв'язку з „фесочним” повстанням у східних вілайєтах (зима 1925/26 р.).
5. Процес лідерів опозиції, яких звинувачували в участі в змові на життя Ґазі-Мустафа-Кемаль-паші (Смірна, 1926 р.).
6. Процес іттіхадистів (молодотурків), яких судили в Ангорі влітку 1926 року.
7. Процес журналістів, особливо перший процес редактора-видавця „Таніна” Гуссейн-Джахіда.
У сотнях сторінок обвинувальних актів, свідчень свідків й обвинувачених на суді, документів, оприлюднених на суді, червоною ниткою проходить іноземна участь у всіх цих розкритих судом спробах повалення кемалізму. Доведемо це за вказаним вище порядком процесів.
Курдському повстанню кінця 1924 року передувала незначна, на перший погляд, подія: напад озброєної банди на конвой, що супроводжував кількох заарештованих за підозрою в організації змови офіцерів одного з курдських аширетів (нерегулярних кавалерійських полків). Офіцерів відбили і вони втекли в… Ірак. Ці ж офіцери через кілька тижнів виявилися головними військовими організаторами заколоту. З іншого боку, судом було встановлено зв'язок повстанців із курдськими емігрантськими комітетами в Алеппо і Парижі та з відомим курдським сенатором султанських часів Абдул-Кадиром, главою створеного під час окупації в Стамбулі курдського комітету, який проводив англофільські тенденції.
Змови, розкриті процесами іттілафістів (султаністів) і мохаліфістів (прихильників халіфа), ще з більшою наочністю виявили зв'язок турецької реакції з іноземними впливами. Так, на суді було оголошено листування одного з керівників „дістольників” (як охрестив поголос учасникам султаністської змови) зі смірнським агентом групи, де давали детальні інструкції, як налагодити „вельми потрібний і корисний зв'язок“ із місцевим консульством однієї з держав Антанти. Було виявлено прямі нитки від стамбульських змовників до емігрантського турецького Кобленцу — Сан-Ремо, де проживає повалений колишній султан Вагідеддін, який втік за англійської допомоги. Процеси з'ясували частково і таємниці цього білотурецького гнізда, що притулилося під крильцем італійського фашизму. За вкрай таємничих умов, наприклад, було вбито на віллі султана його лікаря Решида, якого білотурки запідозрили у „зраді”. Турецький Кобленц у Сан-Ремо багато в чому уподібнюється російському монархічному Кобленцу: ті самі потаємні зв'язки з внутрішніми контрреволюціонерами, той самий продаж „на пні” батьківщини, яка нібито чекає на реставрацію, те саме використання контрреволюційної дрібноти для „роботи на місцях”, щоб виправдати більш-менш щедре покровительство іноземних імперіалістів.
У дещо іншій площині, але не менш ясно, позначився іноземний вплив і в процесах преси, і в процесах оформленої „республіканської” опозиції. Тут цей вплив виявився, головним чином, у деяких барвистих і типових фігурах „ідейних“ супротивників кемалізму.
Редактор „Таніна” — Гуссейн-Джахід… Блискучий „європеєць“, який досконало володіє французькою, англійською та німецькою мовами. Улюбленець „європейської“ колонії Константинополя, вилощений, витончений, світський, дотепний і т. д. і т. д. По суті, типовий ідеолог портової буржуазії, її хижацьких компрадорських верхівок, які жили і прагнуть знову хвацько і розкішно зажити внаслідок посередництва між іноземним капіталом, „відроджувачем Туреччини”, і внутрішнім турецьким ринком, який підлягає такого роду „відродженню”.
Обвинувачений за смірнським процесом і за ангорським процесом іттіхадистів — Аднан-бей. Видатний у минулому молодотурок. Видатний ще недавно діяч правого крила народної партії. Згодом пішов в опозицію і докотився до… суду незалежності. Європейськи освічений лікар. Прихильник „західної орієнтації”. Представник тієї течії суспільної думки, яка марить англійським парламентаризмом, як формою стримування революційних чинників. Представник того досить великого прошарку турецької буржуазії, яка протиставляє Стамбул Ангорі. В економічному розрізі його ідеологія збігається з більш вираженою і менш затуманеною „парламентаризмом“ ідеологією Гуссейн-Джахіда.
Нарешті, типовий учасник смірнського процесу депутат опозиціонер Бекір-Самі-бей. Колишній міністр закордонних справ. Дипломат. У минулому і сьогоденні „ліквідатор”. Яскравий представник зневірених державних діячів, які впадають у паніку, побачивши труднощі і перешкоди, які постійно і неминуче супроводжують боротьбу кемалістів за політичну та економічну незалежність Туреччини. Цей опозиціонер 1925-26 років, по суті, визначився цілком під час Версальського конгресу, коли він проявив свою невіру в революційну силу англійського руху, висунувши проєкт американського мандата. Цей епізод тісно пов'язує його в історичній перспективі з діячами на кшталт Аднана, що посилено проводили свого часу концесію Честера, яка, власне кажучи, також встановлювала „американський мандат“ у вигляді гарантії турецького суверенітету зацікавленістю американського капіталу.
Таким чином, політичні процеси довели спроби просочування в турецьке політичне життя через підземні потоки реакції іноземного імперіалістичного впливу, який прагнув підірвати зсередини турецьку незалежність.
Було б грубою помилкою вважати, що іноземні інтриги, оскільки вони розкриті публічними засіданнями суду, виражалися в підкупі, взагалі у використанні особистої зацікавленості змовників різних типів. Бувало й це. У курдських шейхів знайдено було іноземне золото. Але загалом і в цілому справа велася тонше і тому становила велику небезпеку.
Імперіалізм прагнув використовувати не стільки особисту, скільки класову зацікавленість реакційних і опозиційних кіл. У взаємодії протиурядових чинників іноземний капітал не відігравав ролі безпосереднього учасника, а використовував ту обставину, що політичні угруповання сучасної Туреччини склалися значною мірою під впливом відмінності у ставленні до іноземного капіталу.Кемалізм свого часу зробив спробу злити воєдино в якомусь ідеалістичному „Burgerfrieden” усі протилежні економічні інтереси соціальних груп нації. Цією спробою був Смирнський економічний конгрес. Передбачалося влаштувати якось так, щоб і портова буржуазія, зацікавлена в експлуатації внутрішнього селянського ринку іноземним імпортом, і внутрішня буржуазія, зацікавлена в зростанні внутрішнього товарообороту, і селянство, і робітники — всі „працювали на користь нації”, включаючи в це „священне єднання” навіть курдських феодалів.
Звісно, мрія виявилася безпідставною і кемалізм зробив із невдалого досвіду, як завжди, рішучі висновки. Ставку на „вся і всіх” змінила систематична робота з підведення під народну партію основної соціальної бази — селянства і внутрішньої буржуазії. Звідси і виник розрив між кемалізмом і портовою буржуазією. Звідси розвинувся цілющий процес у народній партії, що відкинула в опозицію своє праве крило. Звідси з'ясувалося і поглибилося програмне і фактичне протиставлення „анатолійського” кемалізму портовому — у найяскравішому вираженні стамбулійському-іттихадізму.
Компрадорська природа портової буржуазії тягнула її до політичного догідництва перед іноземним капіталом і зіштовхувала її з «ідеологічних висот» у змовницьке підпілля, штовхала до союзу з монархічною і клерикальною реакцією, аби зруйнувати перешкоду - ангорський урядовий блок, який злився із селянством, а також дрібною і середньою буржуазією Анатолії для економічного самозахисту і відродження країни.
Цю картину і проявили політичні процеси зазначених 18 місяців. Навколо парламентської, а потім нелегальної опозиції — кристалізація всіх „незадоволених” і в загальній строкатій масі змовників — спільна об'єднана ворожнеча до режиму, що не дає ходу політичним намірам іноземного капіталу, а тому звужує межі його діяльності і б'є по кишені посередницьку буржуазію. Частина її представників у реставрації, частина в „парламентарному” режимі, але всі в поваленні кемалізму намітили шлях до „відновлення” свого класового добробуту.Спільна класова ненависть пов'язала напівдикого фанатика-феодала шейха Саїда з блискучим улюбленцем дипломатичних і банківських салонів Гуссейн-Джахідом. І тут і там зіграв роль іноземний імперіалізм. Різниця у відтінках. Але як один фунт стерлінгів не відрізняється від іншого фунта, хоча б один лежав у роздушеному портмоне, а інший — у засмальцьованій кишені, так і соціальні засади всіх зазначених змов аналогічні.
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Україні.
|