7. Заклята дочка. [3 чеського.]
Мати дочку гонить
З постелї раненько:
»Іди ти по воду,
Моя Ганусенько!
По воду студену,
Під вербу зелену!…«
Пішла, пішла Ганя
Під вербу зелену,
Під вербу зелену
По воду студену…
Но ще для дївчини
Високі цебри́ни.
Дївча не вертає,
Матїнка чекає.
»Пішла-ж бо ти, доню,«
З серцем промовляє:
»Бодай не вернулась,
В камінь обернулась!…«
Відро скаменїло
Мармором біленьким;
Дївча здеревіло
Явром зелененьким.
І камінь білїє,
Явір зеленїє…
Ішли два моло́дцї,
Обидва бурлаки,
Обидва і братьтя
Братьтя і співа́ки.
Явір оглядають,
Разом промовляють:
»Що́-сьмо, милий брате,
Сьвіта ізходили,
Явора такого
Ще не находили!…
А що́ хиба, братцї,
Вломим по гільлячцї?..
І їдну вламали,
Диво увидали:
Дерево й гілльяка
Кровю закипали.
Другу лиш нагнули,
Вже й слова почули:
»Урвіть по листочку,
Вломіть по гільлячцї,
Лиш серця не раньте
Дївчинї біднячцї!
Возьміть, мамі дайте,
Мамі заспівайте:
»Закляла ти, ненько,
Свою дочку рідну;
Тепер подиви ся
На ї долю бідну:
Ото гільляченьки
Із ії рученьки!…
Закляла ти, ненько,
Свою дочку рідну,
Тепер полюбуй ся
На ї долю бідну:
От тобі листоньки
З її головоньки!…«
Ідуть два співаки
Та межи хатами,
Прийшли під віконце
Недоброї мами.
Під віконцем стали,
Жалібно співали.
Заридала мати:
»Не грайте, не грайте!
Мому серцю туги
Та й не завдавайте!
Бо й так ту́гу маю,
Що дочки не маю!…«
3. IV. 1858.
|
