Твори (Франко, 1956–1962)/1/Вступне слово
| Твори в 20 томах Том I Вступне слово (Др. М. Шлемкевич) |
Від Видавництва ▶ |
|
Є люди, що їх значення не виходить поза тісні межі часу і простору, в яких вони живуть, поза вузькі рями спільнот: родини, громади, що їх членами вони є. До тих людей стосується римське правило: de mortuis nil nisi bene. Про тих, що померли, або не говоримо, або говоримо добре. Але є люди, що переростають такі часово-простірні обмеження. Є особи, що хоч померли, живуть у нас, діють між нами. В обличчі їх тратить силу фамільярне, латинське правило. Супроти них обов'язує тільки закон історичної справедливости і чесности: — nil nisi vere, — тільки правда!
Іван Франко, його життєва боротьба і духовий світ його творів зависокі, щоб їх досягли випари ненависницьких комплексів, а добра слава Франка зніматиметься вище, так само образливих, банальних похвал і кадильного диму. Його життєвий шлях і його твори — це монументи внутрішньої правди великої людини, і вони вимагають від нас правди в підході до них.
Івана Франка щораз частіше називають генієм. Це поняття не зовсім підходить для характеристики його життя і твору, і сам Франко, правдоподібно, у своїй скромності відкинув би його — „бо не герої ми і не багатирі…” Геній, по клясичному окресленню Канта, це інтеліґенція, що творить як природа. У нас найвірніша ілюстрація цього окреслення — це Тарас Шевченко. Є в ньому щось із спонтанного вибуху гарячого ґейзера з глибин української душі, легкість з Божої ласки і неперевершена сила вислову одночасно. Слово добуте із сердечної поводі і ірраціональної теміні, із надер стихії. Інакше у Франка. Це тяжка боротьба з матеріялом. Його слово — це свідомі, раціональні удари каменярського молота об тверду скелю. Співом вистрелюють слова Шевченка; твердим зусиллям різьбарського долота постають строфи Франка, і на них усюди залишаються сліди тієї напруженої праці. У Шевченка геній творить як природа, як стихія. Тут зосереджена інтеліґенція бореться з безвладною і неподатливою матерією зовнішнього світу і власної душі, оформлюючи їх.
Дійсність, що з неї народився і мав її оформлювати Іван Франко, це духово і політично майже незрізничкована, соціяльно принижена, відгороджена від світу, патріярхальна громада з священицтвом, як єдиною провідною верствою, якої мудрістю і чеснотою вважалося „сміло ступати отців слідами і церкву руську берегти”. В ідеологічній надбудові того суспільства особливий вплив у той час мало москвофільство, що передавало вирішення власних політичних проблем чужій силі. В такій дійсності реформаторський дух Франка дістає свої перші втілення в постатях вічного революціонера, і вірного свому трагічному призначенню каменяра. Це символи творчої революції, що її очолив Іван Франко, революції, що, нищучи перестаріле, будувала шляхи будучині, оформлюючи нове. Це та революція духа, що їй у жертву принесене життя Івана Франка. Її дозрілий плід — це в усіх ділянках свідомо-активне українство, це перетворення аморфної галицької громади в політичне, ідейно і організаційно по-сучасному упорядковане суспільство, це поляризація духа, в якому поруч віри — розум і наука стають рівнорядними силами. Її плід це секуляризація-зосвітщення провідної верстви і всього життя на образ і подобу життя модерних суспільств. Це отворені двері в широкий світ…
В усіх духових і соціяльно-політичних здвигах Іван Франко був „вічно живим огнем”, що — як оповідається в старинній космогонії — творить світ і життя, пронизуючи їх. У цьому сила і межі Франка. Всебічна різноманітність його діяльности була проказана потребами тодішнього часу і суспільства, що не доросло ще до диференціяції й поділу праці. Іван Франко — це поет, письменник, драматург, учений, мислитель, публіцист, популяризатор соціяльних ідей, політик, співтворець ідеологій і програм перших у Галичині, в повному того слова значенні, модерних українських партій. Він сам свідомий, що така розтратність сил не дає йому дійти до завершеної досконалости у тому, що було першою любов'ю його душі: — в поезії. Але в тій слабості є й особлива моральна цінність, цінність свідомої жертви великого таланту. І іноді крізь признання Франка несміло пробивається щось із відчуття щастя, що на нього натякає сучасний мислитель, щастя жити і вмирати в праці й боротьбі, і роздаровувати своє багатство.
Непосильний тягар революціонера й каменяра не вбив у Франка людського, інтимно людського в душі, і тим самим не вбив тонкого і завжди живого мислителя і поета. „Зів'яле листя”, „Мій ізмарагд”, „Semper tiro”, прозові оповідання — це документи людських мислей, пройнятих свіжістю зворушення, і документи тремтливих почувань, просвітлених мислю. Коли вчуваємося і вглиблюємось у світ Івана Франка, часом благословляємо і ту страшну працю і страждання духа на вершинах і низинах, благословляємо злети і сумніви, які разом дали щось цінніше за завершені, досконалі строфи, — дали живе втілення того, що в наші часи поділу праці і спеціялізації стає тільки недосяжною мрією, — втілення оспіваної ним цілої людини, що любить, терпить, що в ній кров живо кипить, для якої надія ще лік, яку бій ще манить, людське горе смутить, а добро веселить… Іван Франко жив як ціла людина, і його твори — це проречисті монументи цілої людини.
І аж тут правдива великість Івана Франка. Славному німецькому поетові вихопилося признання, що йому не дано в житті творити шляхетні діла, зате його призначення це вчуватися і розуміти шляхетність інших і висловлювати її. Великість Івана Франка в тому, що він сполучив у собі шляхетну чесність життєвої постави із здібністю знаходити мистецький вираз для неї. Патос обов'язку, патос праці, повної посвяти, і мораль вірности собі до кінця, окупленої гоненнями з боку чужих і своїх, духовою самотою, — і одночасно „запахуще миро” поезії, що знаходила слова ніжности для людських почувань і знаходила безсмертні символи для моральної постави в житті, від революціонера-духа і каменяра аж до завершення в маєстатичному образі провідника в духові і в житті, в образі Мойсея. Життя і слово у Франка це нерозривна єдність. Людина і поет: — трудно сказати, хто більший із них у Франкові. І тут також таємниця його впливу. Мистецьке ремесло Франка може бути бідніше в порівнянні з майстерністю, що її досягла новіша українська література. Але крізь слова, рядки, строфи Франка прозирає великий дух і великий характер, справжня особистість, і вона чарує досі і зворушує сильніше, ніж віртуозність без глибин життя і духа.
Святкуючи роковини поетів і мистців, кладуть перед їх погруддям лаврові вінки слави. У соту річницю народин і в сорокову річницю смерти Івана Франка — Видавництво „Книгоспілка” вшановує пам'ять поета повним виданням його мистецьких творів. Всі, що не тільки знають їх, але й пережили їх мисленний і почувальний зміст, бачитимуть у розкладених томах цього видання не тільки книжки і літературу, але „огонь в одежі слова”, полум'яний, золотий вінець слави великої людини-українця.
М. Шлемкевич
Книга I сторінка I (у вступному слові Д-pa М. Шлемкевича) рядок 22 надруковано: „генії“, треба: „гepoї“.