Твори (Франко, 1956–1962)/14/Мойсей/III
| ◀ II | Твори в 20 томах Том XIV Мойсей III |
IV ▶ |
|
Вечоріло. Поменшала вже
Цілоденная спека;
Над горою край неба палав,
Мов пожежа далека.
Наче дощ золотий із небес
Полила прохолода;
Починається рух у шатрах
Кочового народа.
Звільна, плавно ступаючи, йдуть
Кам'яними стежками
Чорноокі гебрейки з бичем,
З глиняними збанками —
Із збанками на головах, ген
Під скелю до криниці,
А в руках їх мішки шкіряні,
Щоб доїти ягниці.
Старші діти по голім степу
Наче зайчики грають,
В перегони біжать і кричать,
Або з луків стріляють.
Де-де чути квиління з шатра,
Або регіт дівочий;
Там хтось пісню заводить сумну,
Наче степ у тьмі ночей.
Та ось старші, батьки та діди
Із наметів виходять,
І по горах, по голім степу
Скрізь очима поводять.
Чи невидно ворожих їздців
Де за жовтим туманом?
Чи не котить де південний біс
Пісковим гураґаном?
Ні, спокій! І розмови пішли
Ті звичайні, сусідські:
„Щораз менше в ягниць молока,
І ягнята ось-тіцькі[1]!
„Навіть що, для ослиць не стає
Будякової паші!
Доведеться кудись кочувать
На пасовиська кращі.
„Авірон радить край Мадіям,
А Датан іще далі.
А Мойсей? Той замовкне мабуть
По вчорашній ухвалі.“
А в тім в таборі гомін і рух,
Біганина і крики;
Із шатрів вибігає народ
І малий і великий.
Що таке? Чи де ворог іде?
Чи впав звір у тенета?
Ні, Мойсей! Глянь, Мойсей вихожа
Із свойого намета.
Хоч літа його гнуть у каблук
Із турботами в парі,
То в очах його все щось горить,
Мов дві блискавки в хмарі.
Хоч волосся все біле як сніг
У старечій оздобі,
То стоять ще ті горді жмутки,
Як два роги на лобі.
Він іде на широкий майдан,
Де намет заповіту
Простяга свої штири[2] роги
В штири сторони світу.
В тім наметі є скриня важка,
Вся укована з міди,
В ній Єгови накази лежать,
Знаки волі й побіди.
Та давно вже не входить ніхто
До намету святого,
Його жах стереже день і ніч,
Мов собака порога.
Але камінь великий лежить
Край намету до сходу:
З того каменя звичай велить
Промовлять до народу.
На той камінь зіходить Мойсей —
І жахнулися люди.
Та невже ж волі всіх на докір
Він пророчити буде?
І прийдеться розбить, розтоптать,
Як гнилую колоду,
Кого наші батьки і діди
Звали батьком народу?
Ось між чільними вже Авірон
Червоніє з досади,
А середнім щось шепче Датан,
Лихий демон громади.
——————