„Обгорнула мене самота,
Як те море безкрає,
І мій дух, мов вітрило,
Подих в себе вбирає.
„О, давно я знайомий, давно
З опікункою тою!
Увесь вік, чи в степах, чи з людьми
Я ходив самотою.
„Мов планета блудна я лечу
В таємничу безодню,
І один чую дотик іще —
Дивну руку Господню.
„Тихо скрізь і замовкли вуста,
Запечатано слово,
Тільки Ти на дні серця мого
Промовляєш, Єгово!
„Лиш Тебе моє серце шука
У тужливім пориві…
Обізвися до мене ще раз,
Як колись на Хориві!
„Ось я шлях довершив, що тоді
Ти вказав мені, Батьку,
І знов сам перед Тебе стаю,
Як був сам на початку.
„Сорок літ я трудився, навчав,
Весь заглиблений в Тобі,
Щоб з рабів тих зробити народ
По Твоїй уподобі.
„Сорок літ мов коваль я клепав
Їх серця і сумління,
І до того дійшов, що пішов
Від їх кпин і каміння.
„Саме в пору, як нам би в землі
Обітованій стати!..
О Всезнавче, чи знав Ти вперед
Про такі результати?
„І ворушиться в серці грижа:
Може я тому винен?
Може я заповіти Твої
Не справляв, як повинен?
„О, Єгово, я слізно моливсь:
Я слабий, я немова[1]
Кому іншому дай цей страшний
Маєстат свого слова!
„І ось сумнів у душу мені
Тисне жало студене…
О Всесильний, озвися, чи Ти
Задоволений з мене?“
Так ідучи молився Мойсей
У сердечному горі, —
Та мовчала пустиня німа,
Тихо моргали зорі.
|
