Твори (Франко, 1956–1962)/14/Панські жарти/IX
| ◀ VIII | Твори в 20 томах Том XIV Панські жарти IX |
X ▶ |
|
Поїхали пани до Львова,
Аж закурилася дорога.
І знов в людей піднявся дух,
Немов якась гнітуча змора
З села пішла. Хоч то від слуг
Прийдеться завтра більш ніж вчора
Терпіти, то така то вже
Людська натура — зміни хоче!
По яснім дні бажає ночі,
Одного довго не знесе.
Нехай хоч гірше, лиш би інше!
А без панів, то хоч і більше
Докучить панщина, та знов
В хатах, на вулиці немов
Говориш, дихаєш вільніше.
А тим часом піп не дрімає,
Все про тверезість научає
Та до присяги притягає,
Горілки щоб зовсім не пить.
Люд зразу слухає, мовчить.
Всім якось дивно виглядає,
Як можна хлопові не пить?
А деякі лякались та̀ки,
Щоб пан не змусив їх ламать
Присягу. „Хто то може знать, —
Мовляли тії небораки, —
Ану ж в інвентарі[1] стоїть,
Щоб мусів хлоп горілку пить?“
Що піп толкує — все дарма
Присяга, бач, страшнеє діло!
Погубиш легко душу й тіло.
Побачив піп, що так нема
Ладу, на інше догадався,
І до комісара удався,
Щоб він заглянув у село.
Комісар аж не знав, де сісти,
Коли такі веселі вісті
Почув. „Я, зо![2] Отак пульо
Тавно вше трепа вам сропити!
Ваш топрий, щирий, тихий лют,
Та поки путе вутку пити,
Vergeblich[3] путе всякий трут“.
З попом комісар зговорився,
Коли і як і що зробить,
І на почесне розщедрився,
А тайком певно рад був до̀сить,
Що пана добре це підкосить,
Як хлоп покине „вудку“ пить.
От раз в неділю по відправі
Люд з церкви рушив виходить,
А господарі по звичаю
На цвинтарі стояли з краю
Новин громадських всі цікаві.
Аж зирк, близь церкви на зарінку
Враз комісарську однокінку
Пізнали всі. Він сам садить
До нас у мундурі, при шпаді
Прийшов, вклонився всій громаді.
„Ну, як ся маєте? Сторово?“
„Спасибі, пане!“
„Но, но, но!
Я маю сльово вам отно,
Отно таке маленьке сльово
Сказати. Тут єкомосць ваш,
Як чую, вам ховорить тутки,
Шоп ви зарікся пити вутки.
То є барс пєкно[4]. Лиш кураш!
Лиш смільо! Чую, ви поялас,
Шо пан наробить крик і халас?
Nix draus![5] Най спропує ропить!
Ви тумала, шо пан вас моше
Присилувать горілку пить?
Nix draus! Не пійтеся! Хрань, поше!
Я вам кашу: цісарська воля
Така, шоп кльоп товолен пув,
Шоп тосить мав хутоби, поля,
І шоп то школи ся хорнув![6]
Наш цісар — слухайте лише! —
Вас хоче вільними сропити!
А як путете вудку пити,
То скаше: „Ей, той лют іше
Не варг свопота!“ Сросуміла!
Ну, йтіть тепер до свого тіла!
Ропіть, як снаєте! Adie!“
Сказати вам не маю сили,
Яке вражіння ізробили
Отті слова на всіх селян.
„Сам цісар нам не каже пити!
Нас хоче вільними зробити!
Що нам тепер шинок і пан?“
Мов грім прогоготів селом.
Ніхто не йшов обіду їсти,
Мов оп'яніли всі від вісти,
Що воля близька. Всі волом
Враз на попівство повалили,
Убогу хату пан-отця
Мов рій шумливий обступили.
І вже не чуть було слівця,
Що хто казав, лиш клекотіло
Гуртом: „Пан-отче! Воля! Воля!
Ми будем вільні! Проч недоля!
Проч панщина! І душу й тіло
За цісаря, — він волю нам
Дає! Кажіть у дзвони бити!
Ходіть присягу проводити!
Ми всі, старі й малі віднині
Присягнем Господу і вам
До віку ні цятѝ не пити!
На волю хочем заслужити!
Ходіть, пан-отчику єдині!“
Зблід пан-отець. Злякався бідний,
Не знав, що сталося з людьми.
Та радість, крик той однозгідний
Свідчив, що вже на правду ми
Йдем не по „жартовій дорозі“.
Про жодну волю він не знав,
Натомісць пан йому нагнав
Чимало страху, а в погрозі —
В губерні, в цісаря самого
Шукати права проти нього —
Вій бачив справді щось страшного,
Бо бідолаха добре знав,
Що перед паном він збрехав,
Що з консисторії не було
Такого наказу, щоб вчить
Хлопів тверезости і навіть
Їх до присяги приводить.
Старече серце добре чуло,
Що якби добре пан завзявся,
То міг його біди набавить,
І що там в Юрі[7] б не озвався
За ним ніхто, противно — власть
Духовна перше кине камінь
На „незаконную“ його
Роботу, і сама віддасть
Його на глум. Так ось чого
Злякавсь старий. Нехай ще нині
Щось справді лучиться в народі,
Пан не питатиме, чи винні
Такі причини або інні,
Що вибух непорядків пламінь,
А скаже: „Винен піп та й годі!“
І бідному попові амінь.
Опершись обома руками
На паличку, мовчав він. Довга
Була та хвиля, поки втих
Безладний гамір юрб сільських.
Вкінці промовив він: „Що з вами?
Гей, діти, діти, бійтесь Бога!
Що це ви робите? Яка,
Де, відки воля вам приснилась?“
„Ні, не приснилась, — відклика
Народ, — а справді об'явилась.
От півгодини ще нема,
Як пан комісар власним словом
Сказав нам! Людям урядовим
А чейже не брехать?“
„Ага!
А що ж таке сказав вам? A?“
„Сказав нам те, що й ви, пан-отче,
Щоби горілки нам не пить;
А ще додав, що цісар хоче
Нас — каже — вільними зробить“.
„Ну, і що більш?“ „І більш нічого“
„Дурні, дурні! І ви так з того
Утішились? От барани!
Що цісар хоче — милий Боже! —
Це ж певно! Але чи він може?
Чи зараз може? Жди, небоже!
Та ви ж подумайте самі:
Хто має в хаті три сини,
Всім трьом рад долю запевнити,
То годі враз всіх трьох женити,
Бо всіх не міг би обділити
І сам лишився б ще в зимі
Без хліба. Так то і в державі
Цар-батько. В нього три сини:
Хлопи і військо і пани,
Усі цареві рівно милі,
Бо всі однако царській славі
Допомічні й державній силі.
То ж робить цар для них що може,
Та всього годі враз зробить.
Вам волю дати було б гоже
Та хто там зна, пани би, може,
Тоді схотіли бунт вчинить“.
„Що? бунт? Нехай лише рухнуться,
То й чорт не взнає, де дінуться!
Торічних мало їм запуст?“[8]
„Ну, бачите, які ви діти,
Як мало вміли б ще цінити
Ту волю, коли з ваших уст
Такі погрози йдуть. Ні, милі,
Ви не дуфайте[9] своїй силі!
Не мести, не різні від вас
Жадає цісар! Вашу долю
Йому довірте! Він вам волю
Дасть певно, як настане час.
А криком, шумом — вірте, любі! —
Ви ворогів своїх лиш днесь
Укріпите і попретесь
Самі на стрічу власній згубі“.
Похнюпились і посумніли
Хлопи, нелюбо, знать, звеніли
Слова ті в їх ухах, та що ж
Робить? Правдиве, хоч не гоже
Те слово: цісар дав би може
Їм волю, та хто зна, чи може?
Похнюпились і посумніли,
А многих таки ще свербіли
На тілі панські канчуки,
І власна шкіра, знай, шептала:
„Не будь ти, брате, надто смілим,
Поки ще чорного на білім
Нема, що ми не кріпаки!“
І вся громада застогнала:
„Так що ж, пан-отче, нам робить?“
„Що ж, діти? Господа молить,
І тихо бути, смирно ждати,
Чей то недовго вже прийдесь!
Нікому й слова не казати
Про те, що вам комісар днесь
Сказав“.
„Ну, добре, хай так буде!
Але горілки вже ні в рот!
Рад цісар знать, що ми за люди,
То ми йому й покажем! От!
Ще нині, зараз ми готові
Тверезість вічну присягти!“
„Дай Бог вам встатчитися в слові,
Покуси всі перемогти!
Та це не так то легко, діти!
Присяга, діти, то не жарт!
А знаєте ви, що зробіте?
Оце Пилипів піст надходить.
Шлюбуйте кожний сам собі
Не пити, в згоді і любві
З усіми жити, кривди й шкоди
Не пам'ятать і не робить,
Перемагать покуси вражі
І терпеливо все зносить,
Що Бог нашле за блуди наші.
„А там перед Різдвом святим
Хто чутиме охоту й силу,
Відбуде сповідь, а за тим
Присягу зложить Богу милу.
Так, дітоньки, оце ще вам
Два місяці тяжкої проби.
Перенесіть її так, щоби
Готовим, чистим можна нам
Вступити в новий рік. Хто знає,
Що той рік новий приведе?
То ж хто присяги з вас бажає,
Хай в новий рік у церкву йде!“
Громада хвилю помовчала,
Потім, вклонившися, сказала:
„Хай буде й так! Ми пристаєм!
І ще терпітимем злу долю,
Але нехай нас ріжуть, колють,
Горілки більше вже не п'ем!“
——————
- ↑ Інвентарі — панщизняні обов'язки. Щоб унормувати їх, уряд ці всі обов'язки списав, а селяни знали, що вони мусять робити.
- ↑ Я, зо — гаразд, от так.
- ↑ Пропащий, даремний.
- ↑ Барс пєкно — дуже гарно (bardzo pięknie).
- ↑ Нічого.
- ↑ Ся хорнув (ся горнув) — горнувся.
- ↑ Юр — церква Юра у Львові, де міститься греко-католицька, українська духовна влада, консисторія.
- ↑ Натяк на пам'ятні події в великопісне пущання 1845 р. в Мазурщині. (Ів. Фр).
- ↑ Дуфати — бути зарозумілим, дуже надіятися, вірити.