На крик дитини старець Вісвамітра
Явився знов, і бачучи царя
Зомлілого, холодною водою
Його побризкав і його дружину.
Прокинувсь із омління Гарісчандра
Та, бачучи вірителя грізного,
Знов обімлів. Озлився Вісвамітра,
І копнувши його ногою, крикнув:
Вісвамітра.
Вставай, вставай, о царю Гарісчандро!
Вже сонце геть схилилося з полудня!
Вже недалеко вечір! У кого
Є на сумлінню довг, той спать не може.
Вставай і думай, як довгу позбутись!
„Лиш правдою це ясне сонце сяє,
На правді твердо ця земля стоїть;
Правдиве слово вік-віків триває,
На правді утвердилось небо й світ.
Сто тисяч жертв із коней і волів
Клади в один бік на вагу посполу,
А в другий бік лиш змисл правдивих слів,
То правда перетягне все додолу“.
Ти тямиш ті священії слова
Святої Веди? Уважай, щоб нині
Твоя обіцянка була такою ж
Правдивою! А то тобі прийдеться
Ваги прокляття мойого зазнати!
Сказавши це, знов геть пішов аскет,
А Гарісчандра, мов безумний з болю,
З тяжкої муки кидавсь і стогнав.
І знов до нього жінка підійшла,
І тихими, сердечними словами
Йому потіху капала на душу
І додавала сили та відваги
До лютого нечуваного діла.
„Мій друже! — мовила. — Не піддавайся
Надмірній тузі! Де ж лиш на часок
Розстатись нам. Ходім лишень на торг!
Чей Бог пошле нам ласкавого пана,
Тобі поталанить на скарб розжитись,
І всі ще в щастю ми заживемо!“
Зневолений погрозами аскета,
Словами жінки, горем безконечним,
Вкінці з землі піднявся Гарісчандра
І руки заламав і тяжко плакав;
А далі випрямивсь і так сказав:
Гарісчандра.
Га, так і буть! Моя дружино мила
Сповню, що кажеш! Підніму на тебе
Прокляту руку. Мов останній нелюд,
Мов дикий людоїд продам тебе.
Ох, не на те я брав тебе у батька
І не на те пестив тебе в палатах,
Щоб так з тобою розставатись нині!
Та що робить? На все те Божа воля.
І мов убитий, весь позеленілий
З тяжкого болю, він повів її
У город, на базар, де продавали
Невільників. І ставши на базарі,
Почав кричать, хоч серце в ньому рветься
„Гей, гей, купці, багатії міщане
Послухайте, що я вам сповіщаю!
І не питайте ви мене: хто я?
Я нелюд, я безумний, лютий звір,
Я грішник і дводушник! Бачте, я
Веду на продаж цю свою дружину,
Свою кохану, вірну жінку — й серце
Не трісло в мене і не всхла рука.
Сходіться! Придивіться їй! Хто з вас
Бажає цю мою голубку милу
Собі в невільниці купить — озвіться!“
Такеє прокричавши, заридав
Страшенно Гарісчандра. З дивним дивом
Довкола нього стовпились купці,
Гляділи то на нього, то на жінку,
Та приступить не важився ніхто.
|
